Легенда радянського джазу

До тієї знакової подорожі в 1928-ому громадянина новоявленої країни «робітників і селян» Леоніда Утьосова до Парижу, де він вперше почув американський джаз у виконанні оркестру Теда Льюиса пройде тридцять три роки, більша частина з яких у якості Лазаря Йосифовича Вайсбейна, вихідця з багатодітної одеської родини, який навчався в комерційному училищі Файга та грав на кількох музичних інструментах… Щасливе дитинство єврейського хлопця в Одесі.

Але мріям стати пожежником чи-то капітаном корабля не судилося бути – в чотирнадцять за неуспішність та прогули його відрахували, і хлопчина подався до пересувного цирку Бороданова, щоб побачити Україну. Нове ім’я, Кременчуцький театр мініатюр, зустріч на запорізьких гастролях із майбутньою дружиною Оленою Йосипівною Ленською, з якою одружився в 1914-ому… і Перша світова війна у лавах царської армії. Правда служити йому довелося в тиловій частині під Одесою, де він швидко прилаштувався отримувати бажане через цілування ручок прекрасній, статній, фігурній, чорнобровій Оксані, дружині його фельдфебеля Назаренко.

Перемога на конкурсі куплетистів в Гомелі 1917 року стала дороговказівною для майбутнього співака, але пройде без малого десятиліття, перш ніж доля подарує йому другу складову майбутньої зіркової кар’єри – джаз. Саме натхненний віртуозним виконанням в оригінальній аранжуванні він створює свій «Теа джаз», представлення на розсуд широкої публіки якого сталося 8 березня 1929 року на сцені ленінградського Малого оперного театру. Вдалий дебют оркестру запроторив йому шлях популярності.

А головна пісня переписана з мексиканської «La Adelita» кінострічки «Веселые ребята», яка вийшла на екрани в 1934-ому, зробили Утьосова всенародним улюбленцем. Його слава гриміла на всю країну, музична та акторська кар’єри шли в гору, шанувальниці були у його ніг… хоча деякі і закидали йому «спів бровами» (відсутність сильного голосу), на що він влучно парирував, що «співає серцем».

Така прихильність широких мас пролетаріату складали загрозу для авторитету комуністичної партійної еліти, тому Утьосов не отримав особливих винагород окрім звання Народного артиста в 1957-ому. Ні Героя Соціалістичної праці (за що клопотали його імениті колеги), а ні достойного лікування у лікарні 4-го управління (найкращих радянських лікарів достойні були лише кремлівці) він так і не отримав.

При цьому легенда сцени не втрачав оптимізму та гумору навіть перед обличчям смертельної хвороби у свої вісімдесят сім – добровільно лягаючи до Скліфософського «перепочити», він наказав своїй дружині Антоніні Сергіївні Ревельс за час його відсутності зробити костричний ремонт в квартирі та вивчити вірш «Когда волнуется желтеющая нива». А коли вона приїхала провідати його в лікарняну реанімацію, Леонід Осипович перепитав чи вивчила і попросив прочитати – плакали всі присутні лікарі та медсестри, а він після закінчення відповів: «Все, тепер я зрозумів: ти дійсно кохаєш мене» (його останні слова).

Одіозна постать відомого співака на стільки турбувала уми та серця, що навіть після його смерті народ і преса продовжували породжувати плітки про нього, часом доходячи до абсурду – так в одній з центральних газет з’явилася стаття, що смерть Утьосова спричинила куряча ніжка, яку він будучи напідпитку проковтнув. Антоніна Сергіївна була шокована, але вдіяти нічого не могла – навколо панував суцільний тоталітарний концтабор КДБ.

18-09-2020 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.