З-за неї дві країни східної Європи опинилися на межі масштабної війни, адже шлейф шанувальників, які мріяли покласти до її ніг свої душу, серце, титул та чималі статки, складався з таких видатних персон свого часу як коронний гетьман Марцін Калиноський, кременецький староста Петро Потоцький та спадкоємиць Семиграддя. І не дарма – донька молдовського правителя Василя Лупула Розанна окрім зовнішньої краси ще була високоосвіченою пані – чотири мови (волоська, українська, турецька, грецька) і зараз не всім підкоряються.
Добре розуміючи всю цінність діаманту, який поклала до його рук сама доля, молдовський господар довго вагався між претендентами на руку Розанни. Але в кінцевому підсумк рішення приймав вже не він – на початку 1650 року Богдан Хмельницький почав планування молдовського походу, і задля уникнення втягування в озброєне протистояння із значними силами козацького війська при доволі слабких власних позиціях всередині країни, що спричинили міжусобиці, Лупул влітку прислав до Чигирина своїх посланців з пропозицією про шлюб Розанни та старшого сина Хмельницького Тимоша (хоч і не вважав українського гетьмана собі рівним).
З політичних причин (Туреччина, як волоська метрополія, не дала своєї згоди на цей шлюб, а для гарантії ще й вивезла дівчину до Стамбулу) призначене на кінець того ж року весілля не відбулося. Натомість через кілька місяців шістнадцятитисячне військо Тимоша підійшло до кордону Молдовського князівства, серйозність його намірів вже ні у кого не викликало сумнівів. Тому принцесу терміново повернули додому після річного заслання, і весілля старшого сина українського гетьмана та доньки молдовського господаря відбулося в останній літній день 1652-ого.
Молодята повернулися на дідівщину Хмельницького до Чигирину, але доля відвела їм не багато часу для щастя – за рік 12 вересня Тимош загинув у молдовському поході (за однією версією при розриві гармати, за іншою – зрада одного зі своїх), їхні сини-близнюки народилися вже після смерті батька саме перед його похованням.
Гетьман Богдан подарував невістці та онукам права на три маєтки (Зіньківський Ключ, Кам’янку Дністровську, Рашків), в останній з них вона згодом перебралася на «доживання». Брат Стефан зробив спробу вивезти Розанну силоміць на батьківщину в 1659-ому, але спроба зазнала невдачі – козаки розбили молдовський конвой.
Про останні часи життя дружини відважного Тимоша версії різняться – за однією вона зі згоди тодішнього гетмана Юрія Хмельницького в 1660 році одружилася з колишнім французьким підданим Анрі де Боа (а православ’ї Андрія Антоновського), від щасливого шлюбу з яким народився ще один син – Петро.
Згідно інших веріантів принцесу крові чекала сумна доля – волоські хроніки стверджують, що останні два десятиліття свого життя Розанна провела на батьківщині, доки в ході чергового польсько-молдовського протистояння не була захоплена в полон в Немці та не страчена, як невістка гетьмана Хмельницького; козацькі ж – що загони отамана Розенка захопили її та катував для визначення зберігання сімейних реліквій (в тому числі знаменитого кольє Розанни), а не отримавши жаданого, – вбили (козацький літописець Самуїл Величко).
Сімейні скарби дружини Тимоша канули в забуття. Лише їхній найцінніший експонат час від часу з’являвся на світ – так на початку XVIII століття намисто Розанни було передано Семеном Палієм в подарунок для окладу однієї з ікон білоцерковського Спаського храму, потім червоний люмпен після перевороту 1917-ого пограбує церкву, і воно знов зникне у вирії життя, так і не знайдене до сьогодні.