Історія
Багато мільйонів років тому тут говорила своїм могутнім голосом сама душа матінки-Землі, викидаючи гори попелу і річки розпеченої магми на поверхню молодої планети. Тоді висота кам’яних стін підносилася над рівнем моря на кілька кілометрів (за оцінками фахівців – близько трьох).
Але пройде довга низка століть, з’являться і зникнуть на віки багато форм життя, підступлять і відлинуть води світового океану перш ніж тут ступить нога людини (600 – 260 мільйонів років тому). До якого роду – племені ставилися вони – ті хто першими відкрили для себе ці п’ять скель серед рівнинної місцевості на берегах Азовського моря – достеменно не відомо.
Але саме вони, шануючи святість сакрального місця, оточили п’ять гранітних велетнів подвійним кільцем курганів, що утворили навкруги два кола діаметром дев’ять і вісімнадцять кілометрів. Як передбачається все кургани мали стати (або були) похоронними для першої земної цивілізації, що побічно підтверджує знахідка в одному з них людського скелета зростом в 2,2м.
Вітри часу надійно приховають сліди тієї першої цивілізації, коли Кам’яні могили перетворяться на сакральний центр поклоніння богу війни Аресу кочуючі по цих степах племена скіфів (VII століття до н.е.), про що залишено ними не зотлілий досі напис на гребені найвищою Гострої скелі заповіднику.
Не зраджуючи своєму призначенню і визначеному древніми племенами богу через тисячоліття (за припущенням вчених) саме тут стояв табір дружини великого князя Київського Мстислава Романовича ( – 1223) перед знаменитим першою битвою між русичами і монголо-татарами в 1223 році, яка вирішила наперед подальшу долю Київської держави на століття.
У якості ж об’єкта наукового дослідження Беш Таш (давня назва тюркського походження) був відкритий групою дослідників Маріупольського краєзнавчого музею в 1924 році, з тим щоб через три роки отримати офіційний статус заповідника місцевого значення, а через ще десятиліття – обласного.
Але лише в нелегкі повоєнні роки, коли світ лише почав відроджуватися після Другої світової, заповідник отримав державне визнання в підпорядкуванні академії наук України (1951 рік). Тоді-то його площа і досягла своїх нинішніх розмірів за рахунок приєднання частини території, що знаходилася в підпорядкуванні Запорізької області.
І до цих пір в історії п’яти гранітних скель Кам’яних могил залишається багато білих плям, огортаючи їх вершини чарівним покровом містичної таємниці, де лише уривки відомостей і припущення плетуть надійний ланцюг між минулим і майбутнім.
Архітектура
Розташований на кордоні Донецької (302га) і Запорізької (100га) областей державний заповідник являє собою витягнутий з північного заходу на південний схід ділянку двох паралельних гряд гранітів з ділянками цілинного степу вздовж правого берега річки Каратиш (притока Берди), що є східним кордоном Азово-Подільського кристалічного масиву.
Загальна площа гранітів Кам’яних могил становить 200га, де кожна гряда має вигляд ланцюжка з окремими височинами, найбільші п’ять з яких нині носять назви Панорама, Витязь, Гостра, Жаба і Південна. Найвища точка заповідника (гора Гостра) має абсолютну висоту в триста метрів. А між піками Витязь і Панорама пролягає дорога, по якій сонце ступає на землі України.
Загальний краєвид Беш Таш (в перекладі «п’ять гір») створює ілюзію мініатюрної гірської країни, відрізаної від світу з волі чарівниці-природи ущелинами, обривами, крутими схилами… щоб зберегти первозданність загадкових гротів, печер, ярів і сухого русла річки Каратюк, що в’ється між грядами.
У межгрядній частині заповідника, де залягання гранітів глибоко, простягається в західному напрямку травно-типчаково-ковиловий степ, а на південному заході скельні породи оголюються в вигляді великих плоских плит з рідкісними окремими горбами, що утворюють плоскогір’я. У східній частині ця картина повторюється в мініатюрі.
Зовнішній периметр Кам’яних могил огороджують сільськогосподарські угіддя, і лише у східній частині його надійною перешкодою служить річка Каратиш з півночі і півдня підкріплена глибокими ярами, з’єднаними з руслом, та охорона садиби стежить за збереженням унікальної пам’ятки природи.
Пам’ятки
Відносно невелика площа заповідника завдяки різноманітності грунтів (звичайні і малогумусні чорноземи, муловато-глейові, кам’янисто-щебнисті, лугові) стала рідним домом для 485 видів флори, два з яких зустрічаються лише тут – деревій голий і волошка ложноблідочешуйчата. Своїх найбільш яскравих фарб гранітні схили досягають у другій половині весни, коли своє коротке життя проживають степові і лугові трави, щоб до другої половині червня зблякнути і впасти в світ сновидінь до наступної весни.
Але простори Кам’яних могил живуть не тільки спокійним життям царства покровительки трав – тут ледь-помітні в зеленій гущавині шлях своєї долі креслять представники тваринного царства: лисиці, ховрахи, миші, полівки, хом’яки, зайці, їжаки, єнотовидні собаки, сліпиши, ящірки, степові гадюки, вужі, а по зимі заходять і вовки з кабанами.
І співуче відлуння птиць розноситься по окрузі, наповнюючи її життєвою силою. Жайворонки й сірі славки, пересмішник і вівсянки, очеретянки і жулани, кам’янки і зозулі, дрімлюги і куріпки, луні і сови… – їх так багато, що повітря буквально кипить рухом.
З рукотворних ж пам’ятників варто відзначити пам’ятний хрест на честь першої битви між русичами і монголо-татарами і маленьку капличку з чудотворною іконою Іллі Муромця.
Додаткова інформація
Місце знаходження: Україна, Донецька обл., с. Назарівка.
Посилання
- Легенди. П’ять вершин Кам’яних могил
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Т0803 (Маріуполь – Володарське – Розівка – Куйбишеве – Запоріжжя) до стелли «Заповідник «Кам’яні могили»«, а потім за вказівниками.
Громадським автотранспортом з Маріуполя у напрямку Розовки до Назарівки, а потім пішки близько години.