Майбутній рятівник мільйонів людських життів вперше побачив світ в звичайнісінькому українському містечку Нова Прилука (тоді на Київщині, а зараз – Вінничині) в нічим не відзначеному 1888 році. Народження в звичайній єврейській сім’ї, де мати Фредія (Лондон) Ваксман – володарка промтоварної крамниці, а батько Яків Ваксман – орендар земельної ділянки, обіцяло хлопцеві розплановане на роки вперед життя, яке до якогось моменту таким і було.
Хоча вже в хедері, де він отримував початкову освіту, Зельман Абрахам Ваксман виявив неабияке почуття громадянської відповідальності та відмінні організаторські навички: ще до шістнадцятиріччя заснував школу для малозабезпечених дітей, де викладав мови, арифметику та історію, організував групу хлопців для догляду за хворими, підчас єврейських погромів 1905-ого очолив місцеві загони самооборони…
За наполяганням матері на початковій єврейській школі освіта Зельмана не зупинилася, найняті репетитори допомогли йому вступити до Одеської гімназії, але диплом свого сина Фредія не побачила, померши за рік до того (в 1909-ому).
Перспектив з отриманням вищої освіти в окупованій московським імперським режимом Україні у Ваксмана майже не було з урахуванням походження, що він прекрасно усвідомлював. Тому піднакопичивши грошей молоде дарування в 1911-ому відправляється шукати кращої долі за океаном, благо в далекій Америці у його сестер була власна ферма недалеко від Метьючена (штат Нью-Джерсі).
В тому ж році спритний молодик вступив до сільськогосподарського коледжу при Рутгерському інституті зі спеціалізацією «мікробіологія ґрунту», вигравши конкурс на державну стипендію, який закінчив чотири роки по тому (тоді ж коли отримав американське громадянство). А вже в 1918-ому Зельман Абрахам отримав докторську ступень з філософії, але працювати продовжував в стінах своєї Атьма-матер за своєю основною спеціалізацією.
Туга за батьківщиною змусила Ваксмана кілька разів в 1920-х повертатися до рідної Нову Прилуку. Враження від жахіття панування комуністичного режиму, який до того ж влаштував перший штучний голодомор українців, продаючи золото полів за кордон за інвалюту, назавжди закарбувалися в його пам’яті (голодні люди в лахмітті, напівзруйновані хати, безнадія).
В благополучній Америці він продовжував натхненно працювати, що відзначилося в його наукових ступенях: ад’юнкт-професор (1925), професор (1930)… Авторитет Ваксмана як мікробіолога був на стільки високим, що в 1932 році до нього звернулися Національна асоціація боротьби з туберкульозом з питання вивчення процесу руйнування туберкульозної палички в ґрунті. Створена ним дослідницька група з семи чоловік орієнтувалася на теорію впливу мікробів-антагоністів.
Кропітка праця тривала і після початку розв’язаної Москвою та Німеччиною Другої світової війни, хоча вашингтонський Комітет медичних досліджень і відмовив групі у фінансуванні. Кошти для життєво необхідної роботи знайшлися у Фонду Співдружності Націй. Роки роботи, десятки тисяч досліджених мікробів ґрунту… і нарешті результат – 19 жовтня 1943 року група відкрила стрептоміцин, який ефективно впливав на бруцельоз, кишкові інфекцій, туберкульозну паличку, туляремію, чуму.
А далі ґрунтовне дослідження, тестування і запуск в широку серію. Натхнена першим вдалим опитом група Зельмана Абрахама продовжувала свою роботу, результатами якої стали гризеїн, клавацин, кандидин, кандицидин, неоміцин, фразидин. Італійці на знак подяки видатному науковцю, винаходи якого рятували мільйони життів, подарували бронзову статуетку вершника – символ Верони з написом «Зельману Ваксману – благодійнику людства. Хворі шпиталю Верони з найкращими побажаннями. 26 травня 1950 року». А в 1951-ому його турботами при Рутгерському університеті був створений Інститут мікробіології.
Вихід на пенсію в сімдесят, заснування благодійного фонду для підтримки науковців-втікачів з концтабору країни рад і тиха смерть 16 серпня 1973 року в Хайєнісі (штат Массачусетс) – так закінчилось яскраве життя однієї неординарної людини, яка змінила хід всесвітньої історії.