Давно літопис Жолкви пишеться на пожовклі сторінки історії, частина з них губиться з часом, але матеріальні свідки ніяк не хочуть забути те, що може і варто було забути, бо пам’ять – найкращій зберігач минулого. Саме тому час від часу в місті і з’являються провалля на ламаній замок – костел – домініканський кляштор – мури.
Один з хрестоподібних виходів вмурованих цеглою тинькованих підземних ходів і зараз прекрасно видний з іншого боку гори Гарай. Місцеві легенди (адже на факти їм не дала перетворитися колишня місцева радянська влада, яка щільно засипала всі натяки на провалля без досліджень) стверджують, що ходи ті йдуть також не тільки на вершину вищезгаданої гори, де колись розташовувався літній королівський палац Яна ІІІ Собеського, а й до самого Львова. Причому останній був заввишки таким, що вершник міг вільно риссю їхати, а для напування коня – на рівній відстані зроблені спеціальні отвори з тесаними ємностями для збору води.
Кажуть саме ці тунелі давали прихисток воякам Української повстанської армії, яка до середини 1960-х чинила активний опір та підрив радянської влади в окрузі. Місцеві активно підтримували їхній супротив, постачаючи харчі. Хоча серед місцевих старожилів досі згадують ті часи, колі іноді повстанці забирали худобу без дозволу, але обов’язково з вибаченнями тихенько постукавши у віконце в ночі. Натомість представники радянського режиму вривалися в жолкевські дома, тягнули що заманеться, а господарів – нещадно били, разом з тим трощачи все навкруги.
І хоча офіційно УПА припинила своє існування, так самозаспокійливо вважала червона влада, в 1980-ому українські підпільні вояки піднесли їй не очикуваний сюрприз – зранку в один з «світлих» радянських свят на місцевому Будинку офіцерів невідомий патріот вивісив жовто-блакитний прапор. Жолкевська верхівка від рад до армійців на стільки перелякалася, що майже ввела військовий стан, але винуватця так і не знайшли.
А через десять років на всіх будівлях розвивалися вже українські національні прапори і не одного червоного. Тоді ж статую шестиметрового Леніна на шию краном зняли з постаменту на Вічевій площі, і дуже швидко знайшли йому комерційне використання – радянського ідола продали Московії (встановлений у Волгодонську Ростовської області) за 150 тисяч карбованців (місцеві жартували – що то замала моральна компенсація за окупацію), правда, щоб фізично його забрали з міста раді прийшлося за перевезення додати голодним росіянам тону макаронів.
Лише кілька років по тому, коли почалася реконструкція Вічевої 2003-ого з розкопками історичної пам’ятки та знесенням постаменту статуї «вождя світового пролетаріату», виявилося, що знаходився він на самісінькому лобному місті, якраз на місці ганебного стовба. Ось так і не вір після цього в українську магію.