Бунтівний дух Творця волелюбний та непереборний. Він живе в одиницях тих, хто рухає цей світ вперед важким шляхом незрозумілого для більшості прогресу заради вищої мети. Їх вчинки – приклад відданості правій справі, їх спадок випереджає свій час, слава їхня живе в віках. Одним з яскравих зірок цієї обмеженої плеяди обраних Небесами був і Михайло Карлович – спадкоємець шляхетного роду Скибицьких гербу «Роля», нащадків славетних волинських русічив.
Його біографії вистачить на десть життів, але почалася і закінчилася вона в Україні – Михайло був сином Карла Скибицького, від якого у спадок йому дісталися українська душа та Веселий Кут під Києвом. Шляхетське коріння, достаток і вища освіта (військовий інженер 3-ого класу) мали б забезпечити молодику безбідне достойне життя, але народжений під московською окупацією він так і не став одним з привілейованих її мешканців, а до тридцятиріччя взагалі став ярим ненависником імперії та поборником свобод (мабуть кров пращурів далася в ознаки).
Однак здоровий глузд підказував всю безперспективність боротьби з московськими окупантами на батьківщині в той історичний момент, тому вихід свойому праведному гніву Михайло вирішив шукати за кордоном. Його шлях Швеція – Англія – Венесуела привів його в 1824-ому до лав армії Сімона Болівара, де під новим ім’ям Мігеля «Роля» в званні штабного поручика він приймав участь в розробки вдалого флангового маневру битві на плато Аякучи 9 грудня того ж року. Ту вирішальну битву, в ході якої Перу отримало свою свободу, а хід війни за незалежність іспанських колоній Південної Америки було переламано на користь повсталих, його армія вийграла (сам Михайло отримав поранення).
Гідно здібності українського війського інженера відзначив сам Перший президент Великої Колумбії півтора роки потому особистим врученням почесної нагороди «Бюст де Лібертадор» (Бюст Визволителя), призначенням на роль однієї зі своїх довірених осіб та низкою військових звань, в яких він за чотири роки (на момент смерті Болівара) дослужився до підполковника інженерних військ.
Після відставки 29 серпня 1831 року Михайло Карловичь влаштовується інженером до Головного управління військово-морським флотом у венесуельському Маракайбо. Авторитет українця зіграв свою роль – його запрошує в якості особистого радника президент Венісуели Хосе Антоніо Паеса Еррера, який не тільки довіряє йому написати власну біографію, а й провести розрахунки грандіозного проекту будівництва єднального каналу між Тихим океаном і Атлантикою. Там, на березі озера, Скибицький облаштував власну віллу «Україна», яка стала на той час одним з центрів місцевого світського життя (зараз однойменний готель).
Обидві доручені президентом Еррерою справи Мігель «Роля» дуже швидко з блиском довів до кінця, і якраз з питанням друку впорядкованих мемуарів опиняється наприкінці 1931-ого в Парижі. Емігрантське середовище та антимосковьске повстання в Україні, в якому він так і не встиг прийняти участь, сколихнули тугу за батьківщиною підкріплену необхідністю впорядкування спадкових справ.
Його сестра, Францишка Петриковська, 9 червня 1934 року пише прохання на ім’я київського, подільського і волинського генерал-губернатора О.Д. Гур’єв про зняття обмежень з селища Веселий Кут з присілком (давній борг). Михайло Карлович в 1835-ому приїздить до окупованого на той час австрійцями Львову, звідти подає запит на отримання паспорту для повернення на батьківщину.
30 листопада того ж року Скрибицький після перетину митного кордону Московської імперії на пункті «Радзивилів» після обшуку за наказом Гур’єва нарешті ступає на рідну землю, йому згодом навіть повернули частину вилучених під час обшуку документів. Однак справа на тому не закінчилася – царська охранка з О.Х. Бенкендорфом начолі міцно взялася за колишнього південно-американського військово-політичного діяча: допити, наказ про заслання до Вятки, яке було скасоване вже 28 лютого наступного 1836-ого, поліцейський нагляд…
Довгі роки фактично ув’язнений в своєму Веселому Куті (навіть для виїзду по спадкових справах в Корчівку Старокостянтинівського повіту Волинської губернії треба був особистий дозвіл генерал-губернатора), але не скорений він розробляв план втечі. Однак паспорт на інше ім’я його не врятував – Мігеля «Роля» затримали при намаганні перетнути кордон Російської імперії і ув’язнили в Летичіві, де він і помер на 54-ому році життя.