В українських народних традиціях тісно переплелись язицництво та християнство як гармонійний симбіоз та тріумф толерантності мирного співіснування та космополітизму нації завжди відкритої для нового та шануючої спадщину пращурів. Прекрасним прикладом цього твердження служить християнське свято Благовіщення пресвятої Діви Марії та одночасно язичницьке – третьої (після Стрітення та Сорока Мучеників) зустрічі весни 25 березня.
Саме останнє з прадавніх часів у українців знаменувало остаточну перемогу весни над зимою та дозвіл на початок польових робіт (до цього моменту землеробні клопоти вважалися великим гріхом). В цей день місцева громада збиралася разом на традиційне щорічне Віче з головним питанням про визначення порядку обробки полів чи городів сім’ям без годувальника (удовицям, сиротам та одиноким), землю яких орали і засівали гуртом, першочергово, безоплатно як запоруку злагоди та згуртованості всіх її членів.
Ще існувала традиція в цей день випускати на волю птахів з кліток, щоб вони могли приєднатися до своїх родичів, на крилах яких за повір’ям тепло весни повертається з далеких південних країн, несучи з собою пробудження життєвих соків природи (якщо до цього дня ластівки не повернулися – весна буде холодною), що в символічному переосмислені давати весні дорогу та «щоби співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив». Одним з ритуалів цього свята було також виставляння вуликів та проганяння домашніх улюбленців на двір, як привітальній жест весні, бо холодів до наступної осені вже не очікували.
З християнської ж точки зору Благовіщення (пречиста Діва Марія отримала радісну звістку про те, що вона подарує світові Спасителя), як трете за значенням після Великодня та Різдва Христова, широко відмічається урочистими богослужіннями та освяченням проскури, яку потім в господарстві бджоляр мішав з медом (щоб бджоли роїлися), жнивар кришив над оранкою (щоб жнива колосились), скотар згодовував тваринам (щоб худоба родилась). А ще в цей день був останнім відпочинком перед початком весняних польових робіт із суворою забороною на будь-яку фізичну працю, як в народі казали «птах гнізда не в’є, дівка косу не плете».
Звичайно, що з цим видатним днем в народі пов’язували багато прикмет та повір’їв: якщо дівчина знайде першоцвіт до заходу сонця – бути їй одруженою до кінця року, знайти пролісок – до великого щастя, а вмитися водою з-під нього – стати найвродливішою.
Окремо виступають українські пророцтва на погоду, серед яких першим іде ототожнення благовіщенської та великодньої, а за ним: сніг – до неврожаю, гроза – до багатого врожаю горіхів, невеличкий дощ – до великої кількості грибів восени, сонце – до теплої весни, туман до повені, теплий день – холодна осінь (і навпаки), заморозки означають майбутній щедрий урожай, відсутність хмар – до грозового літа, а якщо дмухає холодний вітер – влітку теж тепла не дочекаєшся.