Затишна долина, підступи до якої з усіх боків захищають сиві гірські велетні в зелених обладунках смерек (з півдня та південного заходу – Горган і Явірник (1467 м), із заходу — Щивка, Чорногориця, Синячка, Ковпака, зi сходу —Маковиця (987 м)) – піди-знайди когось серед цього українського високогірного раю, тим більше, що природа сама забезпечила все необхідне для щасливого життя: і криштальною річковою водою, і смачною природною їжею, і вдосталь матеріалом для будівництва прихистку.
Недарма ж людина вподобала цю місцевість за довго до появи цивілізованого світу з його кордонами, коли можна було обирати місце для свого проживання за покликом серця та міркувань комфорту без будь-яких обмежень. Українські пара-пращури залишили по собі чимало матеріальних згадок кам’яними знаряддями праці (с. Дора), язичницькими святилищами (стежка Довбуша), глиняними предметами побуту (с. Ямна)…
Документальна ж історія нинішніх яремчанських присілків, вищезгаданих Дори та Ямни, починається в Пізньому Середньовіччі (приблизно кінець XVI століття), коли у вільній, загубленій в Карпатах долині оселяються втікачі від утисків свобод зі сходу та заходу – на літописних сторінках їхньої громади в тому числі писалася історія визвольного руху галичянського українства від Хмельниччини 1648 -1657 років і Олекси Довбуша до опришництва і Української повстанської армії.
Безкраї ліси із зеленими полонинами, високі гори, стрімкі річки визначали умиротворений стиль життя поколінь селян цієї місцевості, які займалися тваринництвом, бджолярством, скорняцтвом, вовняцтвом, сироварінням, а міняли продукцію та товари власного виробництва на хліб, сіль, нафту на базарах Коломиї та Делятину. Саме стабільність та спокій приваблювали в цю затишну долину дедалі більше поселенців.
Так на незайнятому просторі вздовж Пруту між вищезгаданими селами (там де пізніше з’явиться популярний гірсько-климатичний курорт) в останніх десятиліттях XVIII століття оселився бідний селянин Ярема Годованець, ім’ям якого почали називати новий присілок Дори, хоча сам він навряд чи здогадувався про велике майбутнє свого дітищя.
Вже станом на 1788 рік тут проживало вісім сімей. Назва Яремче на честь засновника так і залишилася з поселенням, яке після прокладки та запуску ділянки залізниці Делятин – Вороненка в 1895-ому почало стрімко крокувати до міського статусу через набуття широкої слави кліматичного курорту, не дивлячись на зміну підданства (австрійське – польське – Українська РСР), хоча під час радянської окупації семантично і перетворилася на «Яремча» (історична справедливість відновлена в 2006 році).