Мальовниче молоде селище Ірпень початку ХХ століття, все потопаюче в квітах на березі річки з мереживом лісу на периферії – місце його щасливого дитинства на Першій лінії, поруч із Квітковою, де згодом оселяться його всесвітньо відомі герої, друзі-коротунчики, а згодом переїдуть до Сонячного мегаполісу, за прототип якого буде взято Київ. Він, названий на честь батька, став другим плодом несамовитого кохання подружжя Миколи (актор сцени та кіно) та Варвари (натхненна рукодільниця та співуха) Носових.
Гімназичні роки юнака, на час яких багатодітне сімейство знов перебралося до столиці (вони були одними з перших ірпенських поселенців, придбавши ділянку в 1911-ому, коли Миколі-молодшому було три рочки), припали на важкий період Першої світової та україно-московської війни 1917-1921 років з їхніми тіснотою, злиднями, хворобами та вічним холодом. Потім будуть повернення до Ірпеню на дачу Кріньова, робота на місцевих бетонному, згодом відновленому цегляному (колишній Сагатовського) заводах з паралельним навчанням у вечірній робітничій школі Києва, захоплення хімією з мріями про Київський політех… і вступ до столичного Художнього інституту, опанування фотографії та кінозйомки.
Саме останнє спонукало Миколу Носова в 1929-ому перевестися до московського інституту кінематографії разом із своїм старшим братом Петром, при цьому обидва хлопця встигли перед переїздом одружитися з сестрами-сусідками Марією та Оленою з великої дружньої родини Мазуренків, яка стала частково прототипом для літературного натхнення майбутнього казкаря, надаючи чимало сюжетів для його романів-оповідань.
Довгий час винаймаючи квартиру в чужому місті, він влаштувався постановником та режисером науково-популярних та мультиплікаційних фільмів, в якості якого пропрацює двадцять років. А тим часом у молодика з’являється нове захоплення – написання книжок, приводом до чого сталі нічні казки для його єдиного сина Петра, слушна думка про їхній запис і перша вдала книжка «Витівники» 1938-ого.
Але справжню славу йому принесе Незнайко, як значно доповнений, розширений та осучаснений літературний образ з оповідей Анни Хвольсон (1889), яка сама запозичила ідею про домовиків-брауні з коміксів канадця Палмера Кокса. Вперше компанія колоритних коротунчиків з’являється за домовленістю з редактором «Барвіноку» Богданом Чалим в лютневому номері журналу від 1953 року (український переклад Федіра Маківчука). Це згодом пригоди кумедних, допитливих, веселих розбишак («Пригоди Незнайка і його товаришів» (1953), «Незнайко в Сонячному місті» (1958), «Незнайко на Місяці» (1965)) будуть видаватися окремими книжками з перекладом на сто мов світу.
Окрім всесвітньо відомого Незнайко, якого він присвітив своїй другій дружині, Тетяні Серединій, Миколай Носов за своє життя створив чимало цікавих образів різноманітних романів-казок-фейлетонів від автобіографічного «Таємниця на дні колодязя», що вийшла друком вже після смерті автора до серії «Іронічні гуморески», хоча в літературі він так і залишився виключно як дитячий письменник.