Життя, як хвацько закручений шпигунський роман у кількох томах з нез’ясованим кінцем, яким він і вам бути – такий витвір буде вважати вінцем своєї кар’єри будь-який автор, хоч деякі критики і можуть виказати своє незадоволення нереалістичністю сюжету для першої половини ХХ століття. А починалася ця реальна історія у Львові на вулиці Потоцького, в родовому маєтку збіднілих шляхтичів з Нимирівщини гербу «Налеч». Можливо саме останній (біла хустка на червоному тлі, увінчаний короною лицарський шолом, дівчина, що тримає оленячі роги) став передвісником надзвичайної долі їхнього нащадка, народженого в 1896-ому і хрещеного, як Єжи Ксавелій Франтішек Сосновський.
Гімназія, Перша світова і добровільний вступ до корпус уланів австро-угорської армії, де в боях проти московитів долетів до Одеси у складі союзницьких військ за Брестською угодою з УНР, а після падіння Габсбургської корони – продовжував війну з більшовиками у лавах польських уланів, разом з якими визволяв Київ в 1920-ому, боронив Замостя разом з українською дивізією Марка Безручка, брав участь у розгромі армії Будьоного… здобув славу і купу нагород, серед яких була вища польська, «Virtuti Militari».
Але все це публічне життя було лише прелюдією до початку шпигунської кар’єри ротмістера кавалерії Юрека, як він себе іменував. Першою маловідомою сходинкою її стала допомога організації польської окупації Вільнюсу 1920-ого однією з дивізій Йозефа Пілсудського. Хоча з лав дієвої польської армії йому довелося скоро офіційно демобілізуватися через скандал з командиром полку Юліушем Ромелем, в якому фігурувала наречена останнього.
Неофіційно ж пан Сосновський опинився в Другому розвідувальному відділі польського генштабу, а прикриттям йому слугувала спортивна кінна кар’єра, в рамках якої він тренував олімпійську збірну, брав участь у перегонах в Парижі і Берліні. Згодом за наказом польського генштабу остаточно осів в останньому із завданням дізнатися про мілітарні плани Німеччини на майбутнє.
Аристократ та спортсмен одразу взявся до справи, причому його вербувальницька діяльність була спрямована суто на жіночу стать з числа дружин, коханок, секретарок сильних німецького вищого світу і носила так званий характер «медової ловушки».
Першими жертвами Герхарда Ріттера фон Налеча (нове німецьке ім’я Сосновського) стали невістка начальника німецького генштабу, баронеса Бенітта фон Фалькенгайм, та її подруга Ірен фон Ієна, донька генерала та друкарка рейхсверу. Причому обидві пані не тільки знали про любовний зв’язок Юрека з іншою, а й згодилися бути для нього агентами польської розвідки (згідно мемуарів начальника військової розвідки Третього Рейху Вальтера Шеленберга) – він ж був з ними абсолютно щирий граючи на почуттях закоханих жінок, коли описував їм в чорних тонах свою сумну долю в разі провалу завдання від штабу.
Окрім того подруги активно поповнювали гарем Сосновського новими наложницями-агентессами, як правило співробітницями різного рівня доступу до секретної інформації німецького міністерства оборони Німеччини. Причому окрім радостей тіла головним спонукальним мотивом відданості німкень була допомога «фон Налечу» в розслідуванні підривної діяльності нібито московської розвідки на території Третього Рейху, задля запобігання новій світовій війні.
Так в руках Юрека окрім іншого опинилися велика частина секретних планів німецького генштабу, включно таємні німецькі полігони для підготовки більшовицьких льотчиків та артилеристів, список розробників хімічної зброї на радянській території та детальний покроковий план окупації Польщі, які його чисельні коханки-агентки виносили за своїми корсетами, щоб не пом’яти, а після фотографування та любовних втіх відносили назад таким самим манером.
Цікаво, що власний генштаб не повірив Юреку, бо здобуті документи були занадто конфіденційні, і запропонували продати їх французам чи англійцям. Головними ж аргументами такої поведінки були: усунення від влади Пілсудського, величезні витрати на утримання «гарему Сосновського» (половина бюджету польської розвідки) та куплений за десять тисяч доларів у якогось пройдисвіта на прізвисько «Шрек» підробленого плану дій Німеччини на випадок війни.
Урізане фінансування плюс прихід до влади в Німеччині націонал-соціалістів з організацією гестапо поставили Юрека в уразливе становище. В його житті почалася чорна смуга: ревнива коханка Анна Ліза фон Бахольц дала столичним ЗМІ інтерв’ю про його підозрілість, Ксенія фон Доєр шпигувала за ним, а підставний «французький» агент здобув остаточний компромат на українського суперагента в 1934-ому. А тим часом польський генштаб зволікав, що змусило його почати співпрацю з союзницькими розвідками Британії та Франції з друком окремих цікавинок в пресі.
Він вже готувався до втечі, відправив на батьківщину агентів забезпечення, а сам затримався лише на добу, бо аж ніяк не міг відмовитися від грандіозної, давно запланованої вечірки для всього берлінського бомонду від аристократії до військових офіцерів, для якої орендував аж зал Берлінської опери. Там Сосновського і заарештувало гестапо разом із кількома агентесами. Його та Ірену фон Ієна засудили до довічного, а баронесу фон Фалькенгайм та Ренату фон Нацмер нацисти стратили через відрубання голови, не дивлячись на всі намагання Юрека врятувати своїх коханок (в одруженні з Беніттою задля виведення її з німецького підданства йому відмовили, а прохання особисто до Фюрера залишилося без відповіді).
Незабаром Юрека виміняли на спійманого німецького шпигуна, але і в Польщі на нього чекала військова в’язниця та тривалий судовий процес за обвинуваченням в розбазарюванні держкоштів та постачанні фальшивої інформації. Республіка засудила його за це на п’ятнадцять років, ще на десять – позбавила громадянських прав.
А потім, потім буде війна, яка розпочалася з окупації Польщі Німеччиною та Москвою точнісінько за тим самим планом, який він багато років до того роздобув для поляків. Але за легендою він про це не дізнається бо «помре» буцімто вбитий конвоїрами під Яремче під час транспортування в напрямку Румунії. Насправді після цього починається новий надтаємний напівміфічний період його життя: Сосновського в 1939-ому німці намагалися знайти за наказом начальника абверу, генерала Канаріса, але поляки заздалегідь евакуювали його до Берези Картузької (інші передбачувані міста Люблін, Львів, Станіславів). За іншою версією його підібрали після втечі гуцули.
Московські окупанти розшукали атлетичного високого сорокарічного красеня з аристократичними манерами Юрека та вивезли до московської Лубянки, потім починаються московські побрехеньки: тюрма в Саратові, де він буцімто знов «помер» через голодування 16 травня 1942-ого (чи десять днів по тому), вступив до польського війська і знов-таки «загинув» при штурмі Варшави 1944 року (радянська розвідниця Зоя Воскресенська), «розстріляний Армією Крайовою» (версія від начальника КДБ Серова), «вбитий» за наказом Хрущова в 1945-ому (від першого начальника контррозвідки радянського карального НКВС Судоплатова).
Але за відомостями польського генерала М’ячеслава Бурутоспиговича він зустрічав Юрека на Луб’янці, і той зізнався в імітації співпраці з КДБ та закликав не здаватися. Польський ж дипломат Ян Другольовський бачив українського супергероя в повоєнному Берліні, далі він подався на захід… і на тім – все, відомості відсутні.