Все починалося з благородних спонукань – зміна на султанському престолі більш-меньш передбачуваного Баязида II на войовничого Селіма І Грізного, який прийшов до влади на яничаських піках, а потім почав знищення всіх потенційних претендентів на трон разом, не виключаючи власного батька, стало справжнім випробовуванням для Східної Європи, бо спустошливі напади турецької армії на Сербію, Харватію, Угорщину… почали відбуватися із завидною регулярністю, а загроза наступу вглиб континенту дедалі ставала більш реальною.
Першою на захист своїх вірян виступила католицька церква на чолі із папою римським Юлієм ІІ, почавши в 1512 року організацію нового хрестового походу проти Османької імперії за звільнення Гробу Господнього. Керування підготовкою було доручене єпископу Томашу Бакоці. За два роки вже новий папа римський Лев Х булою проголосив офіційний початок військової операції.
Під знамена престолу святого Петра дуже швидко зібралося чимало військо з найбідніших верств населення від селян та ремісників до жебраків та мандрівних ченців, на чолі сорока тисячного війська курунців (тобто хрестоносців) постав дрібний шляхтич Дьєрдь Дожа.
Добровольці завершували останні приготування до походу, коли 23 травня угорський король Уласло ІІ, підбурюваний своєю челяддю, зупинив набір нових рекрутів та формування простонародного війська в побоюваннях зміни вектору боротьби останнього, адже більшість воїнів сталі до його лав не від гарного життя.
Однак саме це рішення угорської влади і спровокувало повстання обурених ополченців. Уласло ІІ швидко усвідомив свою помилку, намагався відродити похід проти Османської імперії. Але було вже запізно – курунці захоплювали одне за одним міста і села Закарпаття, їхньою головною резиденцією став мукачевський Паланок. Чисельність народного війська швидко зростала за рахунок інших незадоволених, адже на звільнених від королівської влади територіях Дожа проголосив республіку з рівноправ’ям та верховенством права народу. Їм підкорилася більша територія країни.
Але курунцям цього здалося замало, і окрилені легкими перемогами вони перетнули кордон Трансільванського князівства, що стало фатальною помилкою – добре підготоване та гарно озброєне військо тамтешнього князя Я. Запольяї на чолі з воєводою І. Баторі 15 липня 1514 року вщент розгромило повсталих, а сам їхній очільник потрапив до трансільванців в полон.
Переможці для повчання своїх підданих п’ять днів катували Дьєрдя, а потім посадили на розпечений трон, увінчали розпеченою короною і плоть ще живого згодували його прихильникам. Осередки численного, але вже знечоленого опору до осені були придушені, загальна кількість загиблих курунців сягала п’ятдесяти тисяч чоловік.
Але у цієї трагічної події булі і інші глобальні стратегічні наслідки, які королівська влада не змогла передбачити наперед – втрата цілого покоління воїнів та подальше закріпачення населення з великою смертністю дванадцять років по тому зробили знекровлену країну легкою здобиччю турецького султана Сулеймана Пишного.