Перші три десятиліття її життя більше нагадують карколомний пригодницький роман, а ніж історію життя української шляхетної панянки, яка з’явилася на світ 3 березня 1888 року у щасливому шлюбі графині Марії-Клари зі старовинного іспанського роду де Кастро Ласерда Медінаселі та польського графа Анджея Єжи україно-польського роду Дуніних-Борковських (причому про останнє коріння він намагався забути, наголошуючи на приналежності саме до української аристократії).
Можливо, якщо б мати Кармен-Альфонси-Фернанди-Естрельи-Наталени (як хрестили малечу) не померла при пологах, її життя склалося геть по іншому… А так, після поховання дружини в Іспанії батько повернувся на батьківщину до свого родового тернопільського маєтку у Великих Бірках, щоб залишити немовля на руках своєї матері, Теофіли Борковської, а самому вирушити на археологічні розкопки спочатку до Африки, потім – Цейлону.
Наталена ж через п’ять років знов повернулася до іспанського селища Кастрільйо-дель-Валь, коли її українська бабуся померла – її на виховання забрав брат померлої матері, Еухеніо – старшина королівської гвардії. Дядько відправив її на виховання до розташованого поруч монастирю Сан Педро де Карденья, де вона народилася. Дванадцять років сестри навчали дівчинку окрім програмним археології, історії, медицини, музиці, мов та філософії християнським милосердю та самопожертві. А під час гостювання у іспанських родичів дядьки, Еухеніо та чоловік материної сестри, муштрували панянку у кінній виїздці та фехтуванні (окрім того вона за необхідності могла сама підкувати коня).
Друга дружина батька, чеська графиня Людмила Лось, не дивлячись на намагання іспанських родичів забезпечити дівчинці церковну кар’єру наполягла, щоб після свого повноліття Наталена повернулася до Києва, де мешкало подружжя Дуніних-Борковських, та продовжила світську освіту спочатку в Київському інституті шляхетних дівчат з приватними уроками у українського композитора Миколи Лисенка, а потім – Петербурзькому археологічному інституті, який закінчила з докторським ступенем, та Академії мистецтв із званням вільного художника.
Тим часом батько з мачухою підшукали їй нареченого, ротмістра російської армії Кисілевського. Але не в її характері було йти проти своє совісті, тим більше, що окрім двох вищих освіт в її реєстрі окрім знання рідної мови було вільне володіння арабською, іспанською, латинню, італійською та французькою. Свободолюбна пані тікає разом з французьким театром до Парижу. Оперна кар’єра, археологічні розкопки в Єгипті та Помпях, подорож європейськими країнами… і Перша світова війна.
Наталена повертається до Києва, де на її руках помирає важкохворий батько. За неможливості повернутися на Захід, дівчина вступає до лав Червоного хреста медсестрою, де отримує солдатський хрест «За хоробрість», п’ять поранень, тиф, глухоту на одне вухо, кульгавість… та перше кохання свого життя, князя Іскандера Гакгаманіш ібн Куругі з роду перських царів Ахемініді, який воював у мусульманській «Дикій дивізії» російської армії. Однак їхній шлюб тривав лише кілька місяців, і князь загинув у бою, залишивши їй на згадку свого сина від попереднього шлюбу.
З війни вона повертається до мачухи в революційний Київ, і разом вони виїздять у складі дипломатичної місії Української народної республіки до Чехії, але під час відвідувань родичів у містечку Красному на Львівщині Людмила помирає, і Наталена прибуває до Праги сама з прийомним сином.
Там, в далекому містечку Мельник недалеко від столиці, вона на нарешті знайшла спокій в другому шлюбі з українським письменником та політичним діячем Василем Королiвим-Старим після радянсько-польської окупації України. Подружжя виховувало ще й сина Василя від першого шлюбу.
Вони разом в мирі та злагоді прожили два десятиліття, ведучи просвітницьку діяльність, розмальовуючи церкви, працюючи на літературній ниві, аж допоки в двері оселі Кололевих не постукала Друга, розпочата Москвою та Берліном, світова війна. В 1941-ому у Василя не витримало серце після допиту в гестапо, він помер на руках у своєї Кармен. А вона, переживши свого коханого чоловіка на чверть століття, дочекалася зустрічі з ним на небесах. Вони так і покояться разом, як йшли життям, на цвинтарі святого Вацлава міста, де були такими щасливими.