Крилатий чотар

Міжвоєнна франківська Ворохта, знана як один з наймальовничіших карпатських курортів, який за Версальським мирним договором опинився під владою Польської республіки. Щасливе дитинство серед чарівної краси оксамиту смерек та кришталю гірських річок. Онуфрію Цабанюку пощастило народитися (28 травня 1924 року) та вирости в мирний час.

А потім почався жах найкривавішої в новітній історії Другої світової: радянська окупація 1939-ого, німецька – два роки потому, вивезення на примусові роботи під Штуттгартом, український переселенський табір в Авгсбурзі… – там для нього закінчилася війна, але для України вона продовжилася другою радянською окупацією. Саме тому молодик вирішив не повертатися до рідної Ворохти, його шлях лежав на захід якомога далі від червоного скаженого люмпену.

Доля закинула його в 1949-ому аж до далекої Австралії, де Онуфрій спочатку два роки відпрацював на «Рокленд Дам», а після одруження з Теодосією – перебрався у Данденонґ у штаті Вікторія, де проживав наступні чотири десятиліття.

Однак на іншому «краю» землі український патріот крізь всі випробовування долі весь час не втрачав свій духовний єднальний зв’язок з батьківщиною, який отримав ще в тому самому переселенському таборі, коли в червні 1947-ого вступив до лав Пласту куреню «Чоти Крилатих». На австралійській землі він став членом Крайової пластової старшини, командиром чисельних підтаборів Уладу пластунів новаків та юнаків, керівником курінних стеж «Чоти Крилатих», інструктором вишкільних таборів, членом Станичної старшини й Крайової пластової Ради, отримавши в 1984-ому за свою багаторічну плідну працю від керівництва організації золотий орден Святого Юрія.

Після відновлення української незалежності в 1991-ому пан Цабанюк активізував свою роботу з Крилатими США та Канади маючи на меті відродження пластівського руху на батьківщині. А вже за чотири роки він нарешті зміг знов відвідати рідну Ворохту, встигнувши за час свого візиту відкрити в селищі пластову станцію та організувати поїздку її членів до Львова на всесвітню зустріч організації.

Онуфрій і надалі опікувався своїм ворохтянським дітищем, яке мало честь ще раз приймати свого засновника сім років по тому, коли він прибув на міжнародну Пластову зустріч з нагоди дев’яносторічного ювілею українських скаутів, яка проходила серед мальовничих краєвидах Свірзького замку в серпні 2002 року. І в той невеличкий проміжок часу він встиг прийняти посильну участь в організації місцевого осередку Літунів. В рамках цього великого свята відбулися також урочистості перепоховання засновника українського пластового руху, Олександра Тисовського, в крипті «Стіни пам’яті» меморіалу вояків УГА-УПА на Личаківському цвинтарі Львова в день святкування Незалежності України.

Видатного подвижника Літунів не стало 11 листопада 2011 року. Він знайшов свій останній земний притулок на цвинтарі Mr. Gravah в австралійському містечку Брізбені, де пройшли останні два десятиліття його життя, яке стало символом руху вперед та боротьби за свої ідеали.

30-07-2021 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Поділитися в FacebookДодати в TwitterДодати в Telegram

Коментування цієї статті закрите.