Онук великого Сварога, творця всього сущого на Землі, кому як не йому було стати головним захисником войовничих воїнів добра і світла, аріїв? Саме йому, Чуру, належала честь справедливого розподілу територій між народами, тому його дерев’яні фігури встановлювали на кордонах слов’янських земель та палісадів, як підтвердження волі вищого божества та магічного захисту від нечистого. Для здобуття прихильності Небес до ідолів приносили щедрі дарунки колоссям пшениці, медом, молоком та фруктами.
Прадавні слов’яни так вірили в силу захисту Чура недоторканості особистих кордонів, що його уособлення в якості дерев’яної фігурки було ледь не в кожній хаті. Причому ставили її зазвичай центрі стола, який сам був центром організації кімнатного простору, щоб захист рівномірно розповсюджувався на всі боки господарства.
Символічний захист родини Чуром (Щуром) народною абстрактною асоціативно спрецирувався на «пращурів» загалом (вважається, що саме це лежало біля етимологічних витоків походження слова), тому в більш пізніх трактуваннях бог кордонів захищав представника роду не тільки в земному житті, а й в потойбічному, навіть стверджувалося, що він єдиний взмозі врятувати душу з пекла.
Духовною межою під захистом Чурів родових володінь користувалися і мисливці з подорожніми, які намагалися її не перетинати в святій вірі знаходження під захистом всесильного божества, який не могли зруйнувати ані дідько, ані блуд. В разі ж, коли магія з якихось причин не діяла і людина починала блукати, треба було всього лише зняти верхній одяг, вивернути назовні і промовити «Чур того, повно!» – ліс розступався і шлях виводив з гущавини.
Ім’я захисника роду активно використовували українські дівчата, щоб вгадати свого нареченого. Для цього за народними переказами варто було лише вийти на роздоріжжя, припасти вухом до землі і промовити «Чур на мене!». Трактування тих звуків, які почуєш підкаже особу нареченого; а якщо вибір небес не сподобається, варто лише сказати: «Чур від мене!», і добрий дух позбавить від небажаної долі.
Цікаво, але захисну силу онука Сварога українці продовжують, попри промайнуле буремне тисячоліття, активно використовувати і донині, хоча переважна більшість сучасників не усвідомлює її витоків – адже дітлахи підчас своїх ігор і зараз активно використовують фрази накшталт: «Чур, я!» (бажання щось зробити) та «Чур, моє!» (закріплення права володіння), а старші в повсякденному побуті не рідко промовляють «Чур, мене!», в благанні вищої сили позбавити від чогось неприємного чи небажаного, а згадування його імені перед закликом залучає магічні сили в свідки належного виконання справи.