Історія

Царський наказ окупаційної московської влади про створення в Полтаві, як національно-патріотичному осередку центральної України, кадетського корпусу для підготовки молодшого офіцерського составу імперської армії був підписаний 1 лютого 1830 року. Звичайно ж ім’я військовому закладу підібрали відповідне – на честь головного ніщивника української історії та культури – неосвіченого мракобеса Петра І (1672 – 1725).

Самі роботи зі зведення величного архітектурного комплексу, що мав стати центром цілого військового містечка, почалися лише п’ять років по тому за проектом в класичному стилі архітектора-художника Т.І. Бонч-Бруєвича.

За вказівками петербурзької влади до лав навчального закладу рекомендувалися нащадки місцевих козацьких родів, а також представники сусідніх Харківського та Катеринославського повітів за умови фінансової підтримки корпусу – саме в цьому якнайкраще проявлялася підступна натура московських окупантів: українці за власний кошт мали утримувати заклад, де їхніх дітей вчили не бути українцями.

Заклад відчинив свої двері перед першими абітурієнтами наприкінці 1840 року – 6 грудня відбулося урочисте відкриття, 17-ого перші 36 кадетів сіли за навчальні парти, а через чотири роки кількість учнів сягала вже чотирьох сотень (полтавський корпус передали під порядкування Західному військовому округу).

Поразка Московії в Кримській війні 1856 року показала всю нікчемність військової підготовки царської армії. Однім з кроків направлених на покращення стану справ стало реформування кадетських корпусів за наказом тодішнього імперського військового міністра Дмитра Мілютіна (1816 – 1912). Окрім іншого вже з наступного року передбачалося зарахування на військову службу одразу після закінчення двох початкових класів корпусу, і лише кращі кадети мали змогу продовжити навчання далі.

Такий стан речей тривав протягом вісьмох років, допоки рішенням нової освітньої реформи навчальний заклад не перетворився на військову гімназію, метою діяльності якої була підготовка кадрів для військових училищ. До свого первинного статусу він повернувся в 1882-ому.

Після падіння царського режиму Романових внаслідок Першої світової війни 1914 – 1918 років та відновлення української незалежності корпус став одним з постачальників офіцерських кадрів до лав армії Української народної республіки. Однак після радянської окупації 19 листопада 1919 року остаточно припинив свою діяльність в цій якості.

В міжвоєнний період під червоними прапорами в будівлі з гарним панорамним видом на центральну полтавську площу по черзі існували: піхотна школа, тракторне училище, танкова школа.

А потім червона Москва, як завжди гнана своїми імперськими амбіціями, разом з нацистською Німеччиною розв’язала в 1939-ому Другу світову війну, яка через два роки перетворила вчорашніх союзників на ворогів. В Полтаві радянська окупація змінилася німецькою 18 вересня 1941-ого, а через два роки в наслідок бойових дій дерев’яні покриття будівлі вигоріли вщент, хоча мурованим конструкціям це шкоди майже не завдало.

З метою пристосування під зенітно-ракетне училище в 1956-ому радянська влада почала відновлення споруди за проектом архітектора Н. Найбойченка. Через рік військовий навчальний заклад (згодом перейменований на Полтавське вище командне зенітно-ракетне) почав свою роботу, яка продовжувалася і в перші роки незалежності, поки в 1995-ому його не розформували, східна і західна споруди комплексу стали корпусами Д та У Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка.

Спустілу ж центральну будівлю кадетського корпусу, вже тоді з офіційним статусом пам’ятки архітектури державного значення, сім років намагалися отримати у власність нові представники від комерції, поки в 2004-ому їм це не вдалося, однак за два роки, у вересні, будівля згоріла.

Полишена напризволяще господарем вона шість років простояла віддана на поталу всім примхам природі, поки через суди її не вдалося повернути до комунальної власності (2014-й). Тоді ж був створений громадський комітет з порятунку перлини Полтавщини та розроблений план з її консервації, однак коштів на масштабний проект реконструкції в міському бюджеті так і не знайшлося.

Саме тому в 2019 році міська адміністрація повернула право власності на споруду державі. Потім будуть проектні документи на консервацію, а згодом – реставрацію полтавського кадетського корпусу за проектом архітектора Олени Попової за участі Оксани Бєлявської та Олександра Калініна, і довготривалі висозатранті роботи.

Архітектура

Комплекс військового навчального закладу, центральний об’єм якого замикає північно-західну перспективу Корпусного саду, складається з декількох асиметрично розташованих господарсько-житлових будівель розташованих на ділянці трапецеподібної форми.

Центральний корпус (об’ємом 12 850м.куб.) – т-подібна симетрична цегляна тинькована три-, двоповерхова споруда з величним ризалітом центрального входу представленим рустованою аркадою на першому поверсі та восьмикоглонним портиком доричного ордеру двох верхніх, що несе масивний трикутний фронтон в фільонках на широкому прикрашеному тригліфами антаблементі. Загалом же площину стін периметру прикрашають аркові вікна оперезані французьким рустом на першому поверсі, прямокутні вікна в лиштвах з лінійними сандриками на кронштейнах – другого і третього в – прямокутники в простих лиштвах. З дворового фасаду центральний простір її фронтону відзначає люнет, а дах вінчав на зараз втрачений купол.

Західний корпус вздовж червоної лінії забудови – триповерхова цегляна не тинькована прямокутна споруда на високому цоколі, декор якої більш скромний, але співзвучний головній – ті ж аркові вікна в русті першого поверху, лиштви – верхніх та лобовий карниз великого виносу на модильонах, але без прикрас.

Східний двоповерховий прямокутний приземкуватий цегляний не тинькований корпус – це ще більш скромніша версія при дотриманні загального стилю: аркові вікна в архівольтах без русту першого поверху, прямокутні в лиштвах – другого та дентикули лобового карнизу замість кронштейнів та модульонів.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, 42.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Полтава – Харків) або Р17 (Суми – Полтава – Олександрія). В місті по вулицях Соборності – Європейській до Соборної площі, на півночі якої розташований колишній кадетський корпус.

Громадським транспортом до Полтави, а потім міським – до центральної площі, північну перспективу якої завершує комплекс колишнього військового училища.