1635-ий (рік закінчення Альтмаркського перемир’я, котре ознаменувало шестирічну передишку у виснажливій шведсько-польській війні триваючій з невеличкими проміжками затишшя вже майже три десятиліття) Річ Посполита стріла у повній бойовій готовності, плекаючи надію на реванш за втрачені раніше Ліфляндію та Ригу, адже трон супротивника після загибелі короля Густава Адольфа офіційно посідала всього лише дванадцятирічна Христина І.
Однак перемога все одно була лише примарою, адже перевагу поляки мали на суші, розгубивши майже весь свій нечисленний флот на Балтиці в попередніх морських сутичках з більш досвідченими і численними шведськими кораблями.
Щоб підвищити свої шанси на воді Владислав IV Ваза вдався до нестандартного рішення – запросити на допомогу вправних мореходів з Запорізької Січи. Запрошення прибути було надіслано в травні з орієнтовними цифрами необхідної кількості козаків: п’ять сотень кінних, півтори тисячі «добрих і з морем знайомих» на умовах виплати винагороди в п’ятнадцять тисяч злотих загалом за вдалу компанію та побудови за рахунок королівської скарбниці тридцяти маневрених легких запорізьких «Чайок» для цих цілей.
На заклик поляків відгукнувся запорізький полковник Костянтин Вовк, а разом з ним і тисячу козаків. Поки завзяті воїни тихою ходою йшли на північ, до Юрбургу прибув запорожець-суднобудівних справ майстер, під керівництвом якого місцеві теслі в кілька тижнів побудували половину королівського замовлення (п’ятнадцять «Чайок»), на решту банально не вистачило матеріалів. Рішенням проблеми стало перебудування та пристосування місцевих риболовецьких суден під військові потреби.
Загін Вовка прибув до Ковно (зараз Каунас) 19 червня 1635 року (за відомостями А. Радзивилла), решта літа пішла на підготовку морського походу та вишкіл, тому під Кролевецем (Кьонексберг) вони з’явилися лише на початку вересня. А далі… нічний кидок в Піллау, де на рейді базувалася шведська ескадра.
Світанкова атака запорожців була вкрай вдалою – мало того, що ні один з бортових залпів ворога так і не влучив в кораблі керовані українськими морськими вовками, так ще й в абордажному бою козаки захопили шведський фрегат з амуніцією та провіантом для флотилії. Результатом тієї єдиної нетривалої битви стали мирні переговори між ворогуючими, на які раніше войовничі скандинави не погоджувалися, а фрегат поляки обміняли на свій раніше захоплений флагман «Чорний принц».
Поки тривали перемовини, підписання 26-річного Штумсдорфського перемир’я та перші дні хиткого миру українці патрулювали узбережжя між Піллау та гирлом Неману в якості гарантів спокою. Нарешті 23 вересня король Владислав відпустив своїх союзників додому.
Запорожці поверталися переможцями – вони не тільки отримали обіцяну нагороду, а й залишили собі всі трофеї. Натомість польський король залишив собі та сховав в Ковно так гарно себе зарекомендувавший в бою флот балтійських «Чайок» разом із спорядженням для швидкого розгортання, сподіваючись невдовзі використовувати маневреність та легкість суден в морських битвах на славу Річи Посполитої. Але то – вже зовсім інша історія.