Він народився серед безлюдних безплідних сахалінських просторів в сім’ї каторжан, засланих за непокору московсько-царському режиму – мати-пермчанка, Марія Семенівна Ощепкова, засуджена на вісімнадцять років за втечу з виправно-трудових робіт, батько, Сергій Захарович Плисак, тесля з Київщини. Дикі умови проживання та важка праця зробили свою чорну справу – в дванадцять Василь залишився круглим сиротою (батьки померли з різницею в два роки); опіку над хлопцем отримав дядько по батькові, Омельян Євдокимович Владико, теж каторжанин з Київщини.
В 1905-ому доля нарешті посміхнулася невдасі – за Портсмутським мирним договором Сахалін відійшов до Японії. Тому після двох класів Олександрівського училища за кошти від здачи в оренду батьківського спадку він отримав змогу навчатися в токійській духовній семінарії. Саме там Василь вперше стикнувся з японськими бойовими мистецтвами, адже до в навчального курсу входили основи дзюдо.
За рекомендаціями семінарського тренера 29 жовтня 1911-ого юнак здав вступні іспити до інституту дзюдо Кодокан (Токіо), і, пройшовши надважкий морально та фізично курс, через рік та дев’ять місяців отримав перший з п’яти існуючих тоді «данів» з правом викладання цього бойового мистецтва, а ще через чотири – третім в історії серед європейців отримав чорний пояс (другий «дан»).
При знанні японської та англійської успішна шпигунська кар’єра Василеві була забезпечена, тим більше роль кінопрокатника забезпечила йому гарне легальне прикриття. Харбін, Владивосток, Шанхай, Кобе, Токіо… де він працював, здобуваючи вкрай важливу інформацію про військові плани Японії, що дозволило радянським окупантам захопити Сахалін.
Однак московити діяли за своїми стандартними шаблонами – вимагаючи у Плисака брати зі своїх агентів в Японії розписки з метою подальшого їх шантажу та примушенню до роботи безкоштовно під страхом викриття. Василь відмовився, за що 1926-ому був терміново відкликаний з-за кордону з непідтвердженим розписками боргом 3140 єн, для погашення якого був змушений розпродав все своє майно разом із кінопроектором.
Але червоні не збиралися випускати такого цінного спеціаліста, який володів на високому рівні східними бойовими мистецтвами та досконало – японською, з під свого ковпака – добровільно-примусово він поступає на військову службу в якості перекладача Сибірського військового округу, а насправді – тренера з дзюдо в лавах червоної армії. За три роки випускниками його курсів стали понад дві сотні добре навчених бійців-інструкторів дзюдо.
За його привілейованого становища в Новосибірську Василю не вистачало столичного медичного обслуговування для важкохворої на туберкульоз дружини. Але московська влада все тягла і тягла з відкликом сімейства Плисак до Москви, поки Марія не померла.
Василь прибув до столиці в вересні 1929-ому вже сам. Там зі згоди керівництва він швидко організує при Будинку червоної армії двомісячні курси самозахисту по техніці дзюдо і офіційно стає викладачем Центрального інституту фізкультури, де на базі дзюдо з домішками бойових прийомів позичених з інших видів вивчених ним єдиноборств (джиу-джитсу, сумо, французького боксу, американської вільної боротьби, фехтування) українець по батьку заклав основи самбо – системи самозахисту, що складається з 39 простих, але над ефективних прийомів.
Московити «віддячили» в своїх кращих традиціях – в ніч на 2 жовтня страшного 1937-ого, як колишнього жителя Харбіну в межах наказу наркома Єжова про боротьбу з японськими шпигунами з огляду на розпочату японсько-китайську війну Плисак (Ощепков по матері) був арештований в числі інших двадцяти п’яти тисяч колишніх японських підданих. Після чисельних допитів за сфальсифікованими справами 10 липня наступного року Василя Сергійовича розстріляли, як говорить легенда – з кулемету, бо кати наближатися боялися, а він не збирався задешево віддавати своє життя.
Після смерті радянська влада всіма засобами намагалася стерти ім’я народженого на московській каторзі українця з літописів дзюдо та самбо, в чому активно допомагали його учні-«іуди», найзавзятішим з яких був такий собі Харлампієв, під якого московити переписали історію розвитку єдиноборств початку ХХ століття на своїх теренах.