Український нічний жах московитів 1618-ого

Йшов 1618 рік на Московії одночасно існувало два царя: ніколи не бувалий на мокшанських болотах спадкоємець польського трону Владислав Ваза (обраний семибоярщиною в 1610-ому) та місцевий кволий нікчема Михайло Романов – ставленик Земського собору обраний трьома роками пізніше.

Дипломатичний польсько-московитський двобій тривав чотири роки, аж коли склався відносний паритет – Романов із своїми військами забарикадувався в Москві, поляки військовим табором стали під Вязьмою, не одна із сторін не мала переваги задля отримання перемоги чи вагомих аргументів для злому ситуації на свою користь.

Щоб схилити військову фортуну на свій бік (для цього за законами війни – мати мінімум дворазову перевагу над оборонцями) поляки вирішили застосувати звичайний дієвий засіб – силу Війська Запорізького на чолі з Гетьманом Петром Конашевичем на прізвисько Сагайданий, отриманим на Січи за влучне стріляння з луку. Натомість козаки мали отримати: збільшення козацького реєстру (на той час налічував лише тисячу чоловік), юридичне визнання за запорожцями великої української території, повернення православної ієрархії та грошову винагороду (Вільшанська угода від 28 жовтня 1617 року).

В запланованій на літо-осінь наступного року Московській операції козаки отримали відносну свободу дій, тому Сагайдачний вирішив вести своє мобільне двадцятитисячне військо з сімнадцятьма легкими гарматами одразу на Москву через Путивль, дорогою захопивши Рильськ, Лівне, Єлець, Лебедянь, Данків, Рязь, Скопін.

Головний опір українцям мало чинити московське військо на чолі з так званим «рятівником 1612-ого», князем Пожарським, але не склалося – «бравому вояці» при одній думці про зустріч віч-на-віч з запорізьким Гетьманом стало недобре, тому він разом зі своїм військом тікав світ за очі. Його наступник князь, Григорій Волконський, спадкував традиції свого попередника. Шлях на столицю мокшанських багнюк був вільним.

Наприкінці вересня запорожці вже були під стінами Донського монастиря. Переляканий московський цар відрядив останню надію, воєводу Василя Бутурліна. Ось тільки і цей хвалений вояка на герці проти Сагайдачного був вщент розтрощений і вижив лише завдяки захисту своїх обладунків. Військо Запорізьке спокінісенько продовжило свій марш на возз’єднання з польською армією біля Тушино, по дорозі захопивши ще Каширов та Касимов.

За три години до світанку 11 жовтня 1618-ого найстрашніший нічний кошмар для московитів, які і так останні місяці жили в постійному страху перед козацькою загрозою, став реальністю – польсько-українське військо атакувало місто, в лічені години пробивши собі шлях до Арбатських воріт у восьмистах метрах від Кремля, який лишався єдиним на захисті Романова і іже з ним.

Але, коли вже Бартоломій Новодворський вже готувався підкласти вибухівку під останній бастіон і був поранени, козацький наступ зупинився і війська відійшли. Потім будуть Деулінське чотирнадцятирічне за умовами перемир’я 11 грудня того ж року, за жорсткими умовами якого Владислав залишив за собою титул московського царя з поверненням в підпорядкування Польщі чернігово-сіверської та смоленської земель (був порушений колишнім золотоординськм улусом за рік до закінчення строку дії), тримісячний шлях козаків до рідного Києва, повне невиконання поляками умови повернення православної ієрархії та збільшення реєстрового козацтва лише до трьох тисяч за фактичної чисельності, яка у шість разів перевищує цю цифру.

Сучасні історики і досі не можуть назвати точної причини зупинки запорізького війська 1618-ого, коли Москва готова була впасти: можливо то була банальна невдача, чи чутки про недотримання союзниками своїх обіцянок, а може таємний розрахунок Гетьмана, щоб позбавити в кінцевому підрахунку суттєвої переваги одного з двох одвічних супротивників вільної України…

Хоча Сагайдачний за допомогою запорізького посольства Петра Одинця до Москвисам вирішив українську релігійну проблему на початку 1620 року через уповноваженого константинопольським патріархом Тимофієм ІІ, патріарха Єрусалимського Феофана ІІІ, який прибув з офіційним візитом до Києва для відновлення православ’я на давньоруській землі.

26-10-2021 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Поділитися в FacebookДодати в TwitterДодати в Telegram

Коментування цієї статті закрите.