Його довгий життєвий шлях почався і закінчився на Закарпатті, але на ньому ще треба було подолати чисельні доленосні віхи, щоб на світ Божий з’явися фундаментальне всебічне обґрунтування українськості Закарпаття, яке стало таким за довгі століття до приходу з уральських нетрів угрів. Михайло Лучкай – релігійний діяч, науковець, літератор…
Ім’я та прізвища від народження (19 листопада 1789 року) він отримав свого батька, священика греко-католицького сповідання, Михайла Попа, але в студентські часи останнє трансформувалося в територіальну приналежність села походження (Великі Лучки), під яким він і увійшов в аннали української історії.
Найстарший з-поміж шести дітей заможного подружжя хлопець отримав найкращу доступну освіту: сільські класи, ужгородська Другетівська гімназія, студії гімназії Великого Варадину, віденський цісарсько-королівській конквіт Святої Варвари, університетські лекції – так його природні науково-дослідницькі філологічні здібності знайшли своє наукове підґрунтя.
За десятиліття відданого служіння на батьківщині (Великі Лучки, Мукачеве, Ужгород…) Михайло завоював авторитет в духовних колах, що забезпечило йому в 1826-ому ієрейське свячення та сан пароха храму Преображення Господня в Ужгороді при додаткових функціях єпархіального шкільного референта, так що чисельні церковної-парафіяльні навчальні заклади краю того часу саме йому завдячували своїм існуванням. Своєю вірою та красномовною молитвою він надихав своїх парафіян до кінця життя, хоча доля відміряла йому лише 54 роки.
Ці останні сімнадцять років стали найпліднішими в науково-дослідницькій та духовно-літературній діяльності Михайла Лучкая – після своєї річної подорожі до Італії, де він виконував роль придворним духівника герцога Карла Людовика Бурбона, одна за однією з’являються його праці: граматика Grammatica Slavo Ruthena («Граматика слов’яно-руська: або старослов’янська і теперішня, поширена у карпатських горах, малоросійська мова, що є живим її діалектом») (1830), «Церковныя бесѣды на всѣ недѣли рока» (1831) та п’ятитомник «Історія карпатських русинів», які крізь призму мови, культури та традицій разом обґрунтовано розкривали україно-слов’янське походження населення Закарпаття задовго до приходу з уральських хащів на родючі землі угрів.
Чаша багатого на безцінний спадок життя видатного філолога була випита до останньої краплі 3 грудня 1843 року. Його тлінне тіло знайшло свій останній земний прихисток в капличці ужгородського храму, якому він віддав так багато сил свого великого серця. Але його душа продовжила жити в його роботах, перша з який вийшла друком ще в 1830-ому, остання в неповному обсязі стала доступною широкому загалу лише сорок років по його смерті, а останній, п’ятий її том – взагалі побачив світ в українському перекладі лише на світанку нового третього тисячоліття за Незалежної України завдяки видавництву «Закарпаття».