Сивий оксамит смерек, що в туманному вранішньому серпанку хвилею спливає прямо в небо. Всеосяжна тиша лісової гущавини лише зрідка перервана падінням краплі з кінчика довгої хвойної голки. Безкінечний спокій, в якому розчиняється вся метушня світу з його повсякденними турботами та надуманими проблемами. Де ж ще народжуватися романтичним легендам, якщо не тут?
Від самої назви старовинного загубленого у підніжжя Карпатських гір замку віє чимось невловимо романтичним, загадкого-ніжним і теплим, хоча на справді суворі стіни Сент-Міклошу у всі часи скоріше служили запорукою зберігання таємниці, яка так і залишилася такою через століття залишаючи питання історичної реальності любовного зв’язку між ідейною натхненницею угорського визвольного руху Ілоной Зріні та вірним лицарем її бажань, Імре Текелі, який став фізичним очільником повстання (попри твердження раціоналістів про суто комерційне підґрунтя цих стосунків).
Чотирнадцятирічна різниця у віці між досвідченою правителькою Трансильванії, матір’ю двох спадкоємців престолу, та двадцятип’ятирічним лихим князем, ватажком курунців, не зупинила два палючих серця, запорукою кохання яких була любов до своєї батьківщини, на вівтар боротьби за яку вони готові були покласти життя. Початок їхнього, згідно місцевих легенд (переказані сучасним тимчасовим господарем замку, Йосипом Бартошем), зовсім не платонічного пристрасного кохання був покладений саме в стінах Сент-Міклоша, де владна красуня призначила своєму новому обранцю перше побачення подалі від цікавих очей свого двору.
Роки завзятих баталій цілеспрямованого графа на політичному та любовному фронтах… і дві заслужені перемоги: в 1681-ому Габсбургська та Османська імперії визнали Імре Текелі королем Верхньої Угорщини у складі тринадцяти північнозахідних комітатів, а через ще через рік його кохана Ілона дала згоду на шлюб. Гучне весілля в червні 1682 року із святкуванням, що розтяглося на вісім днів увійшло до анналів історії розкішшю столу Мукачівського замку (десть вгодованих биків та тридцять шість телят, шість диких кабанів, чотири оленя, десять козуль, двадцять свиней, вісімдесят овець, дві лані, сотні голів птаху, вісім центнерів риби, п’ятдесят центнерів цукру-меду, двісті вісімдесят бочок вина, сорок – пива та двадцять п’ять – горілки).
Але їхнім любовним гніздечком залишився чинадіївський замок, де вони подалі від парадних залів Паланка та цікавості челяді проводили час наодинці, віддаючись тілесним втіхам, в перервах між політичними та військовими баталіями за волю Угорщини. Як стверджують очевидці, спальня принцеси Ілони і досі просочена тією густою атмосферою пристрасного кохання з легкою патиною осуду та владою у якості надпотужного допінгу, яка попри чотири століття протяги Часу так і не змогли до кінця знищити; цей солодко-тягучий аромат огортає своїми обіймами кожного відвідувача, не даючи забути Сент-Сіклошівську магію.
В химерному візерунку доль подружжя потім будуть зльоти на вершину слави і народної любові та падіння з цієї височині на саме дно камери в’язня, гіркота розлуки та солодка мить возз’єднання… Вони пройдуть цей шлях разом до кінця, але так і не знайдуть вічний спокій під одним дахом – Ілона разом із сином, Ференцом ІІ Ракоці, будуть поховані в кошіцькому соборі святої Єлизавети, а Імре, що пережив дружину лише на два з половиною роки – мавзолеї кажмароцької Нової церкви, але їхнє кохання залишиться вічною легендою Закарпаття.