Завдяки йому Московія отримала славу першої країни, яка запустила в космос балістичну ракету, штучний супутник Землі, людину… але так і не визнала, що все це отримала лише волею Долі, яка попри рішення Особливої наради при наркомі Внутрішніх справ СРСР зберегла Сергія Корольова в радянських концтаборах НКВС…
Основоположник космонавтики народився в мирному ще українському Житомирі зразка 1907 року, хоч і у шлюбі без кохання (мати, Марі́я Миколаївна, без згоди віддали заміж за не коханого, в той час як прагнула освіти та самостійності). Тому фактично з трирічного віку Сергійка виховували ніжинські дід, Микола Якович Москаленко, купець другої гільдії, та бабуся, Марія Матвіївна з давнього козацького роду Фурсів; його батькові дозволялося лише надавати фінансову допомогу, в той час як мати влаштовувала власне життя.
Кмітливий хлопчина швидко засвоїв письмо та читання, але його його справжнім захопленням стала арифметика. В семирічному віці він з батьками матері переїздить до Києва, а ще за два роки його забирає матуся, яка з вітчимом за призначенням оселяються в Одесі. Нарешті тут Сергій мав би почати отримувати регулярну освіту в стінах місцевої Третьої гімназії, але на заваді стали Лютнева революція та більшовицький жовтневий переворот 1917-ого – навчальні заклади були зачинені.
Фактично завдяки вітчиму Григорію Баланіну, інженеру-електрику з двома вищими світами, талановитий юнак в 1922 році одразу екстерном вступив до передвипускного класу Першої одеської будпрофшколи, а разом з тим став членом новоствореного Товариства авіації і повітроплавання України та Криму – це визначило всю його подальшу долю, і Київський політех став лише ще одною щаблею на цьому шляху.
З такими природними здібностями та енергією (в сімнадцять власноруч розробив проект планера з повним набором креслень) Корольову в нормальній країні була б гарантована стрімка кар’єра та всебічна підтримка держави, але не в московському тоталітарному концтаборі…
Ні, починалося все для молодого дарування в країні «робітників і селян» доволі не погано: його дипломний літак «СК-4» (керівник – Андрій Туполів) був побудований, звання інженера-конструктора, тріумф його літака «СК-3» на VII Всесоюзному зльоті планеристів в Криму… і все це в віці всього лише двадцять три роки. А далі, не дивлячись на важко перенесений тиф та трепанацію черепу, в 1932-ому його призначають очільником Групи вивчення ракетного руху, ще за рік – заступником начальника новоствореного Реактивного науково-дослідного інституту.
Останнє і стало тригером для того, щоб життя Сергія Павловича пішло під укіс – за доносом Андрія Костикова 28 червня 1938 року його арештували разом з ще двома інженерами за звинуваченнями «у шкідництві у галузі нової техніки» московські карателі з НКВС (насправді всі вони просто заважали Костикову обійняти посаду начальника інституту №3). З цієї трійки пощастило вижити лише Корольову, хоча жорстокі катування в радянських катівнях коштували йому підірваного здоров’я, зламаних щелеп, морального виснаження, психологічної травми і врешті-решт – життя. А потім буде абсолютно брехливий швидкий вирок з вісьмома роками виправних таборів, його відправили на копальні Мальдяк у Магадані.
Сім’я та друзі як могли боролися за Сергія. Якби не бойові дії Другої світової, під час яких його вдалося «витягти» для роботи по спеціальності під крилом наукового керівника його дипломної, Андрія Туполева, можливо московський ҐУЛАҐ зламав чи вбив би авіаконструктора, і слава перших космічних польотів належала б зовсім іншій країні.
Рівно через шість років з Корольова рішенням Президії Верховної Ради СРСР судимість була знята. Надалі буде робота, робота, робота.., результати якої (вдалі запуски в космос тритонної міжконтинентальну балістичну ракету «Р-7», першого в історії штучного супутника Землі, першої людини) зараз знає весь світ, і раптова смерть в шістдесят від гострої серцевої недостатності, як відлуння тих давніх НКВСівських катувань – неправильне зрощеня щелепи після удару карафкою в обличчя на допиті унеможливило під час проведення операції в 1966-ому введення інкубаційної трубки для підтримання достатнього рівню кисню, не допомогло навіть те, що операцію проводив сам Міністр охорони здоров’я СРСР Борис Петровський.
Тоталітарна московська система відмовила засновнику космонавтики не тільки у прижиттєвому визнанні (його ім’я було строго засекречене, тому Сергій Павлович не отримав заслуженої міжнародні Нобелівської премії), а й в праві на самоідентифікацію, крізь виправивши власноруч ним написану національность «українець» на фальшиве – «руський».