Справжній Час, який наче купоном надтонкого шовку тисяч і тисяч людських доль покриває кожен камінчик мурованих стін, бруківку доріг, гілочку паркових дерев. Його неможливо відтворити навіть за всіх безкінечних можливостей всіх надсучасних технологій. Він поруч і ні де. Так і з Середньовічним Чортківом — офіційна історія відміряла йому лише півтисячоліття, але минулі його віки і віки відчуваються десь в глибині підсвідомості, хоч їх і не побачиш власнооч, бо той шовк часу проковзує крізь пальці, залишаючи по собі лише ніжний поцілунок душі.
Саме тому і передаються з вуст в уста поколіннями місцевих перекази про заснування Чорткова в прадавні часи, задовго до документальної згадки селища на цьому місці, і тим більше року надання Магдебурзького права, від якого веде свій відлік офіційна історія міста. А пов’язана поява першої людини на березі Серету з чорними подіями нашесть зі сходу, які раз-ураз спустошували Галицьке Поділля, бо крізь нього проходив сумнозвісний Чорний шлях.
Тільки-но трошки місцеві селяни налагодять мирне життя, відбудують зруйновані бусурманами хати, обзаведуться худобою, засіють поля… а чорна хмара мародерів-грабіжників тут-як-тут, і знов за ними залишаються лише самі руїни та попілище. Так і жили поколіннями українські міста і села — від навали до навали. Жили всі, та не всім це подобалося.
Доведений до відчаю черговим нападом-пограбунком східняків того, що він заробляв роками, улашківець Кирило Чорний, як стверджують чортківські легенди, відправився світ за очі шукати кращої долі. Йшов він, йшов, допоки ноги самі його не привели до затишної, оповитої зеленню долини на березі річки, яку надійним поясом-оберігом огортали навколишні пагорби, обіцяючи прихисток та безпеку — саме те, чого шукав утікач.
Кирило завзято взявся до справи, облаштовуючи свій новий великий будинок з вікнами на сонце (благо вікових дубів навколо було вдосталь), посадив городину — незаймана раніше земля подарувала щедрий врожай, там і до худоби руки дійшли, яка на рясних травах дуже швидко стала — хоч на виставку відправляй. До того ж річка була повна смачної риби, а ліс на околиці — дичини.
Дуже швидко звістка про щасливе життя Чорного на новому місці долунала до всіх куточків Улашківців та Росохач, куди він потайки навідувався час від часу, щоб побачитися з родичами і запросити їх до своєї чортової райської долини. Селянські сім’ї одна за одною почали оселятися поруч з Кирилом. І скоро на тому місці, де віками було чутно лише дихання вітру та переливчастий спів пташок, гомоніло жваве багатолюдне село, яке вперше згадується в паперах XIV століття.
Але принади Чортківщини були на стільки казковими, що переселення на береги Серету на тому не зупинилося, і скоро село захищали не тільки високі навколишні пагорби, а й потужний “замок”:/uk/1259/zamok-u-chortkovi із замурованим в його стінах для непереборності ченцем. До речі, люди кажуть, що його привид і зараз блукає пустими коридорами закинутої фортеці, хоч тлін був давно був знайдений і перепохований після наполегливих візитів його духу до однієї місцевої шляхтянки із проханням визволення з кам’яної могили (скелет виявили за мурованою кладкою саме там, де вказала панночка). Може завдяки тому привиду замок досі існує?