Найбільша та найвпливовіша країна Європи початку другого тисячоліття, Русь-Україна дала Старому Світові не тільки зачатки демократичних принципів існування суспільства та релігійних канонів, а й королівську кров тих, хто тисячоліття буде визначати долю його країн і народів (до речі: ці події мали місце, коли на мокшанських болотах ще жаби кумкали і до появи першого поселення на них ще було ціле століття). За право породичатися з династією Київських князів суперничали всі правлячі роди Західного світу; Ярославу ж Володимировичу, ідейному натхненнику державної політики династичних шлюбів, залишалося лише вибирати для своїх дітей найвигідніші партії. І він з цією задачею впорався на «відмінно», недарма ж сучасники прозвали його Мудрим.
Сам князь Київський через два свої шлюби, з Анною (чи-то норвезькою, чи-то шведською принцесою) та після її смерті — Інгігердою, донькою шведського короля Улофа Шетконунга, став тим, чия кров через нащадків назавжди пов’язала Київ з Європою (на зараз достеменно відомо про українське коріння ста п’ятдесяти восьми правителів та правителек Старого Світу).
І якщо з родовідом синів Ярослава сучасні історики досі ні як не дійдуть згоди (німкеня Ода Штаденська називається дружиною трьох з них (Володимира, Святослава та В’ячеслава), пари Ігоря та Всеволода — невизначені і ґрунтуються лише на припущеннях та побічних джерелах, а існування Іллі взагалі ставиться під сумнів), то доля його чотирьох доньок — відкрита книга, всі вони стали королевами європейських країн.
Найстарша Єлизавета Ярославна, дружина норвезького конунга Гаральда ІІІ Суворого та матір двох його синів-спадкоємців престолу, після загибелі чоловіка при спробі завоювання англійського престолу стала супутницею життя родоначальника династії Эстридсенов та данською королевою в другому шлюбі. Окрім того біографія цієї вольової жінки рясніє такими неординарними вчинками, як порятунок англійської принцеси Гіти Уессекської від ненависного шлюбу попри погрози найгрізнішого правителя тогочасної Європи і організація її шлюбу з великим Київським князем Володимиром Мономахом. Та й донці своїй, названій на честь бабусі Інгігердою, вона влаштувала повторення своєї блискавичної долі — норвезьку, а потім данську корони.
Життя її сестри Анастасії, яку батько віддав за угорського короля Андруша І, теж було сповнене інтригуючими та захоплюючими подіями в стилі пригодницького роману: порятунок чоловіка, втеча від гніву страшного Бели І, далекий шлях до Німеччини в пошуках порятунку разом з сином Соломоном та його дружиною Юдіт, роки вигнання і тріумфальне повернення разом з новим королівським подружжям до Старої Буди в якості матері правителя Угорщини.
Про Анну Ярославну, королеву Франції і матінку Філіппа І, написані цілі томи. Адже саме вона привезла до країни на лівому березі Ла-Маншу великий посаг, а разом з ним культуру та просвітництво. Саме на київському Євангеліє, яке пізніше отримало назву Реймського складали присягу всі наступні французькі королі. І навіть після смерті свого чоловіка Генріха І, вона до кінця життя була невід’ємною складовою культурно-політичного життя країни, впливаючи на всі скільки-небудь значущі рішення через свого другого чоловіка, лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа, а пізніше — сина-короля.
І звичайно ж королева Агата, українська кров якої і зараз тече в венах представників правлячої династії Велікобританії. Окрім того в числі її нащадків такі всесвітньовідомі історичні постаті як свята Маргарита Шотландська, що доводилася їй донькою, національний герой Англії Річард І на прізвисько Левове Серце та жінка-пристрасть страчена через кохання, королева Шотландії та Франції Марія Стюарт.
Чотири сестри, чотири українки, чотири європейські королеви… саме вони разом з святою Софією бережуть Україну і сам собор ось вже друге тисячоліття фрескою на її стінах, адже лише втручання Франції з погрозою повного розриву дипломатичних відносин в разі підриву храму із портретом легендарної королеви Анни та її сестер врятувало храм під час чаду атеїстичного терору московських окупантів 1930-х, коли східними варварами були знищені тисячі великих та малих українських святинь і Софійський був на черзі.