Могутні, нестримні, нескорені, як саме життя, гірські вітри сивих Карпат. Ну якими ще могли з’явитися на білий світ істині доньки своїх батьків, як не волелюбними і стрімкими красунями оповитими різнобарвним квітковим шовком з легкими мереживними крилами за спиною, прекрасними, як сама Україна? Повітрулі — міфічні жительки українського фолклору.
Їхня домівка — високі гори обгорнені в хутро вічнозелених смерек. Хоча холодну пору року вони не люблять, ховаючись на цей період в тільки їм одним відомих глибоких печерах, щоб в теплому мареві сну перечекати всі негоди, рясні дощі та заметілі. Повітрулін час — від розквіту першої весняної квітки і аж до останнього впалого з дерева листочка, саме тоді веселими зграями та поодинці, як кажуть в народі їх можна стріти на залитих сонячними променями полонинах чи край річкового берега, в лісових хащах чи пустуючими в кришталі озерних вод.
До речі, саме під час прийняття прекрасними доньками вітру водних процедур — єдиний час, коли простий смертний може хоч на мить підкорити їхній дух, вкравши крила. Вони самі прийдуть по свій головний скарб до викрадача, а там вже на власний розсуд: або вимагай виконання бажання, або спробуй одружитися з цією рудоволосою красунею з блакитними очіма, якщо вистачить сили терпіти її примхи та мінливий характер (від таких союзів, кажуть інколи навіть діти народжуються), але завжди пам’ятай, що кохання і виконання обов’язків повітруль тривають лише до того моменту, поки вони не отримують назад свої крила.
В тих крилах прихована вся магія чарівниць — їхньою силою вони за бажанням можуть надійно вкрити від будь-яких негараздів об’єкт своєї тимчасової пристрасті (які зазвичай походять з вівчарів), та не одного, зі всім його стадом; а можуть в гніві одним помахом покрутити хребта недбалому коханцеві чи стовбур дерева у вузол, щоб той привалив його отару (з тією самою ціллю може здійняти вихор).
Маючи непосидючий норов, але добре серце повітрулі завжди на боці кохання, тому в народі кажуть, що завжди можна заручитися їхньою підтримкою в делікатних справах сердешних, для чого вона не жалкуючи свого часу та сил може і старою обернутися, щоб мудрим словом спонукати об’єкт чиєїсь пристрасті звернути свій погляд на закоханого, чи молодою подружкою-вірницею підвести сором’язливе серце у вірному напрямку. Хоча якщо чабану в далеких горах раз-у-раз насниться його далека, то на десятий – саме донька вітрів спуститься до нього в образі коханої, щоб заспокоїти змучену тугою душу.
Єдиний кого боїться бешкетниця-повітруля — то дух лісу чугайстер, який може підкрастися до неї уві сні. І тоді чекай лиха, бо через якусь взаємну нелюбов, витоки якої кубляться в сивій давнині української міфології, сутички між ними закінчуються дуже погано.