Скромний прямий білий хрест на камуфляжі. 6 вересня 2022 року він став символом української перемоги ХХІ століття над одвічним історичним ворогом, Московією; перемоги, яку триста років чекали покоління і покоління українців. Нічого зайвого — два штрихи, за якими стоять тисячоліття пролитої крові за духовні цінності християнського світу.
І хоча багато, хто пов’язав його появу на українській броні з іменем римського імператора Костянтина, якому за твердженням легенд перед вирішальною битвою біля Мульвійського мосту 312 року уві сні з’явилося видіння хреста з пророцькими словами: «Під цим знаком переможеш», але за описами той символ — не зовсім хрест, а лабарум (подовжена вісь з хризмою на чолі та косим хрестом на задньому плані), що підтверджується зображенням штандарту Великого та карбуванням на монетах періоду його правління.
Зображення хреста в якості простих перехрещених під прямим кутом осей вперше зустрічаються лише на візантійських монетах Юстиніана І (середина VI століття), але і тоді він ще не набув саме «грецької» форми, а мав подовжену центральну вісь з уширенням на кінцях. В той самий час на українських землях рівновісний перехрещений або трилисний хрест (12-раменний) використовувався в якості рунічного солярного символу бога сонця Ярила, повелителя вогню та покровителя всього сущого на землі.
Вперше в якості символу боротьби за віру і правду рівносторонній хрест, набув широкого розповсюдження за часів Високого Середньовіччя (XI — XIV століття), коли чисельні хрестові походи за звільнення Гробу Господнього породили на світ високопрофесійні воїнські об’єднання з власним уставом та єдиною метою — лицарські ордени, кожен з яких мав візуальний символ-ідентифікатор у вигляді того самого хреста з відмінністю у кольорі та тлі його розміщення: госпітальєри (білий на чорному, пізніше – червоному), тамплієри (червоний на білому), тевтонці (чорний на білому), авіці (зелений на білому)…
І хоча в 1261 році ера хрестових походів канула в Лету, майже два століття рівносторонній хрест, як символ сили, могутності і слави майорив на візантійських прапорах Палеологів, аж до самого захоплення Царграду османами. Але їхній впалий-було символ перехопили нові воїнські братерства Старого Світу, серед яких були і українські лицарі Запорізької Січи. Саме так, світові історики останнім часом впевнено відносять козаків до європейського православного військового ордену на підставі єдності правил існування, віри та мети – недарма ж символом січовиків був саме рівнобічний чи лицарський хрест, матеріальні втілення якого і досі вінчають їхні давні могили та збережені в шведських музеях прапори.
Духовні спадкоємці запорізьких козаків під «грецьким» хрестом виборювали українську незалежність в 1918 — 1921 роках (українські лицарі зимового походу були нагороджені саме «Залізним хрестом» – орденом УНР на жовто-блакитній смугастій стрічці у вигляді рівностороннього чорного з мідною облямівкою хреста із золотим тризубом на тлі блакитного кругу в середині золотої чотирикінцевої зірки).
І хоча країна опинилась розділеною та в окупації по результатам тієї війни, українське лицарство не склало своєї зброї, продовживши боротьбу в лавах ОУН та УПА з їхнім «Хрестом бойової заслуги», який став прототипом для віщих військових нагород сучасної знов незалежної та самостійної України. Тому поява білих хрестів на українській броні під час блискучого Харківського наступу у виконанні Збройних сил України на чолі з Валерієм Залужним – далеко не випадковість, бо це і є духовне правонаступництво армії, мови і віри пращурів!