Мабуть доля майбутнього засновника Львівської диригентської школи визначилася рівно в той момент, коли з радісною звісткою про появу немовляти на світ до ложи Львівської опери вбіг його батько, Філарет Колесса, а присутній тут один з його друзів, видатний український музикальний діяч, Микола Лисенко, напівжартома запропонував назвати малюка на свою честь. Разом з іменем автора всесвітньо відомої «Молитви за Україну» Микола Колесса отримав поцілунок муз та благословіння на неординарний шлях, в якому життя і творчість так щільно переплелись, що одне не могло існувати без іншого.
Ну ким ще міг вирости хлопчик, народжений в натхненій музичній сім’ї, де батько видатний український музико- та літературознавець і матінка, яка активно підтримувала свого чоловіка у всіх його починаннях та завсідниця музикально-співочого товариства «Боян». Безсумнівна наявність вродженого таланту, і вже в сім рочків за сприяння тієї самої співочо-хорової спілки він стає учнем в Вищого музичного інституту імені його творчого хрещеного батька, Миколи Лисенка.
От тільки Перша світова внесла свої корективи – три роки у Відні з навчанням по класу фортепіано в школі Маріетти де Джеллі. Після повернення на батьківщину п’ятнадцятирічним юнаком, і в 1917-ому Микола стає учнем Академічної гімназії, де він вперше випробує себе у диригентській якості учнівського хору, та вступає до лав пластунського полку ім. Петра Сагайдачного.
Його патріотичне виховання не дозволило Колессу залишитися осторонь від подій визвольної війни 1918-ому, тому разом з друзями-пластунами він вісімнадцятирічним стає учасником Листопадового Чину. Навіть після програшу України у тій війни він продовжує активну участь в справах Пласту, зокрема приймаючі участь у впорядкуванні могил українських героїв, що разом з минулими заслугами принесе йому найвищу відзнаку національної скаутської організації, «Вічний Вогонь у Золоті».
З отриманням середньої освіти перед молодим Колессом став вибір отримання фахового ступеню, і тут на диво його музикальні батьки наполягли на Краківських медичних студіях. Він витримав лише рік, і кинувши все поступив до Празької консерваторії на відділення «Композиції і диригування» з одночасним студіюванням музикознавства у празькому Карловому університеті, а по їх тріумфального закінчення «Українською сюитою» в 1928-ому – класами майстерності відомого чеського композитора і педагога Вітезслава Новака.
За сім десятиліть музичного творчого шляху він разом з вже рідним Львовм змінить три підданства, переживе другу на своєму віку світову війну, створить цілу низку геніальних творів (камерних, симфонічних, хорових, мелодекламацій та обробок українських народних пісень), які публіка мала насолоду слухати під його диригентством у виконанні Симфонічного оркестру філармонії, хору Театру опери та балету, Хорової капели «Трембіта», студентського симфонічного оркестру, як викладач та ректор своєї першої, ще дитячої, львівської Альма-матер виховає цілу плеяду диригентів зі світовим ім’ям, а також напише настільну «біблію» для майбутніх послідовників його професії під назвою «Основи техніки диригування».
Окрім того Доля милостиво дозволила Миколі Колессу побачити відновлення і розквіт української Незалежності, за які він боровся з юнацтва, а потім своєю творчістю не даючи згаснути українському вогнику волі під тягарем тоталітарних суспільно-культурних обмежень московської окупації, і навіть дозволила зустріти його сторічний ювілей зі справжнім відродженням українського патріотичного духу Помаранчевої революції 2004-ого, забравши його в своїх обіймах лише на сто третьому році життя.