Освічена сім’я українських, відомих з часів Хмельницького, дипломатів та юристів Дрогоманових хоч і не нажила великих статків, але чесною працею заробила собі добре ім’я. Батьки не тільки виховували своїх дітей в затишку домашнього острівця демократії української культури, а й активно допомагали «усіляким людям козацького роду». Парость була гідна свого коріння — всі як на підбір увійшли в аннали сучасної української історії, але постать Ольги, як однієї з найпрогресивніших та успішніших панянок свого часу, заслуговує окремої уваги, адже реалізувати повною мірою стільки різноманітних власних талантів вдавалося в патріархальному суспільстві навіть небагатьом чоловікам.
Доля подарувала їй затишне дитинство садиби на мальовничому березі Псьолу серед люблячої родини, книжок та мелодійного матінчиного співу, коханого і кохаючого чоловіка, який підтримував її у всіх починаннях все своє життя, талановито-обдарованих діточок. Можливо не будь всього цього, життя цієї неординарної жінки так і залишилося би затертою пересічністю, а не повноправно стояло в національній історії поруч з духовними батьками-засновниками сучасної України.
Народжений якраз на зламі ХІХ століття Ользін шлях стало символом змін. Розправивши крила та отримавши свободу разом із заміжжям в свої дев’ятнадцять вона починає нове життя в далекій від рідної Полтавщини волинській землі, де її чоловік, Петро Косач, обіймав посаду голови Новоград-Волинського (стародавній Звягель) з’їзду мирових посередників. Зовсім ще юна молодиця майже одразу захоплюється особливостями місцевої культури та починає активний збір місцевого етнографічно-фольклорного матеріалу, і це при тому що на той час вона була «при надії» первістком.
Шість років і народження перших двох дітей по тому Ольга Косач представляє свої перші дослідницькі здобутки на широкий загал у вигляді виданого в 1876-ому в київській друкарні С.В. Кульженка Альбому «Український орнамент. Вишивки, тканини, писанки» в тридцять один аркуш, що стане одним з фундаментальних посібників для вивчення української традиційного народного промислу. Це буде одним з чисельних її «вперше».
Для цієї неординарної жінки Україна завжди була не просто безликим місцем народження та проживання, саме вона першою серед українських жінок очолить боротьбу за збереження та модернізацію ідентифікаторів нації, не дарма її називають «Матінкою українського націоналізму». Наочна демонстрація неухильної послідовності в Ольжиних діях: починаючи з власної сім’ї (всі шестеро її дітей початкову освіту отримали вдома рідною мовою) і аж до палкого виступу всупереч всім заборонам і погрозам московської окупаційної влади на відкритті пам’ятника Котляревському (Полтава, 1903), огорнутого жовто-блакитним прапором погруддя Шевченка (Гадяч, 1920) та ультимативних вимог до царських урядовців про зняття заборони на друк і освіту українською в складі делегації інтелігенції (єдина представниця серед чоловіків) (Пітер, 1905).
Вишукана і шляхетна Ольга навіть в одязі йшла наперекір нав’язаної московитами модним догмам, вдягаючи традиційне українське вбрання та заплітаючи косу «в світ»; і це попри потуги окупаційної влади всіляко дискредитувати національний одяг (деякий час на початку ХХ століття навіть діяв наказ царської влади про обов’язкове носіння вишиванок представницями «найдавнішої професії»). Вважається, що саме Косач-Драгоманова перетворила вишиті в українській традиційній техніці сорочкам, сукням, спідницям, намиста на унікальний стиль поза часом та модою.
І кому ж ще, як не тій, що взяла собі псевдонім Пчілка (символ душевної чистоти і працьовитості) було братися разом зі своїми однодумцями: донькою Лесею (Українкою), Михайлом Старицьким, Іваном Франком… за модернізацію літературної української після десятиліть забуття в наслідок московського геноцидного Емського наказу, планомірно осучаснюючи і збагачуючи рідну мову новотворами та барвистими словами. Про філігранність володіння мовним інструментарієм самої новаторки яскраво свідчать її чисельні власні твори, в яких поряд з серозними «Товаришками», «Світлом добра і любові», «За правдою», «Солов’їним співом»… існували дитячі казки та п’єси такі як: «Зелений гай», «Кобзареві діти», «Весняний ранок Тарасовий» та багато інших.
Саме захоплення можливостями вітчизняного літературного слова при катастрофічній обмеженості наприкінці ХІХ століття друків мовою спонукали Ольгу саму взятися за перо та опановувати видавницьку справу. Участь в великому перекладацькому проекті, посада завідувачки літвідділу “Київського літературно-артистичного товариства”, десятиліття видаваний власним коштом «Рідний край» з додатком «Молода Україна», «Газета Гадяцького земства» та «Співомовки» Степана Руданського.
Особняком в українській історії стоїть виданий Косач-Драгомановою великий феміністичний альманах «Перший вінок» (1887), як матеріальна віха нової ери початку боротьби українських жінок за гендерну рівність. Адже на 464 сторінках в сорока творах різної стилістики та жанру виключно авторок піднімалися різноманітні життєвоважливі питання слабкої статі, про які в ті патріархальні часи не прийнято було говорити вголос, а тим паче – в літературних творах. Тому-то Олена Пчілка разом із Наталією Кобринською по праву вважається співзасновницею вітчизняного фемінізму.
Вона переживе московський царизм, а червоні перманентно нагороджували і давали звання членкині-кореспондентки Всеукраїнської академії наук в своїх сподіваннях завойовувати прихильність визнаного духовного авторитету української нації, то переслідували за націоналізм (арешт в Гадячі 1925-ого, київський ордер на арешт виданий в 1930-ому). Останній, до речі, так і не спрацював, бо Мати українського націоналізму вже готувалася до скорої зустрічі зі Всевишнім, що сталася 4 жовтня того ж року.