На його честь названі горні перевали, Тянь-Шанських хребет і українське засноване ним місто. Його внесок в розбудову Донбасу, як одного з першовідкривачів вугільного басейну, годі й переоцінити. Географія його діяльності охоплювало майже все українське Правобережжя, а опис досягнень плідної та сумлінної праці займає чимало сторінок в українських літописах. Петро Горлов — той, хто зміг потоваришувати з хранителем підземного царства Дикого поля, Добрим Шубіним.
Він народився і помер на Московії, хоч левову частку свого свідомого життя поклав на дослідження та розбудову українського сходу. Малятство в Іркутську, дитинство в Ізмайлово, московське школярство, студентство в Петербурзькому корпусі гірничих інженерів закінченому з відзнакою в 1859-ому, і двадцятирічний новоспечений інженер Петро Горлов готовий був приступити до своїх обов’язків.
Інститутський розподіл в «Руське товариство пароплавства та торгівлі», і він вперше опиняється на Донбасі, де вже за п’ять років обіймає посаду молодшого помічника інспектора гірського промислу на землях Війська Донського, а згодом: виконуючого обов’язки начальник Другого гірського округу, начальника будівництва на Грушевському кам’яновугільному руднику… а разом з тим у вільний час працює над Першим професійним гірсько-геологічним атласом місцини.
Фінансово-привабливе запрошення на посаду керівника будівництва Курсько-Харківсько-Азовської залізниці від концесіонера Самуїла Полякова в 1867-ому, і ім’я Горлова знову з’являється на сторінках літописів українського Донбасу. Відкриття ж ним Микитівського вугільного пласту поклало початок існування місту Горлівка, як робітничого поселення розробки «Корсуньської копальні».
Після успішного завершення залізничного проекту в 1869-ому, в біографії Петра Миколайовича будуть будівельні донбаські проекти в маєтку Іловайських (ґуральня та водяний млин), дві шахти в Макіївці, перший штрек Південнодонбаської (під Вугледаром), а промислова-громадська Горлівка на первинному етапі свого існування — взагалі майже повністю була творінням Петра Миколайовича від шахт до церкви, шкіл, лікарень і фруктового саду.
І навіть перебравшись разом зі своїм великим сімейством офіційно на північ в 1875-ому, Горлов не забував східно-українське містечко свого імені, де назавжди залишилась його душа – будучи вже гласним Харківської міської Думи три роки по тому він розробив проект Горлівського гірничого училища С. Полякова. А на згадку по їхній десятилітній роман слобожанській столиці пан інженер залишив унікальну споруду Харківської біржі, запозичивши натхнення з грецького Пантеону всіх богів. Потім будуть ще багато років плідної науково-пратичної праці з дослідження земляних надр, будівництва видобувних шахт та осучаснення організації комунального господарства міст… Одночасно з цим він працює над своєю «Історією гірсько-заводської справи на теренах Донецького кряжу та поблизу Керчі» (котра так і не була повністю надрукована).
Помер Петро Миколайович в наслідок запалення легенів у віці семидесяти шести років на порозі знищення чергової, московсько-царської імперії, а її спадкоємці під червоними прапорами півтора десятиліття по тому повністю зрівняли з землею і його могилу, і цвинтар разом з церквою, де вона знаходилася. Пам’ять про засновника Горловки бережно зберігали лише нащадки тих перших її українських поселенців, які в 1999 році відкрили пам’ятник батьку-засновнику свого міста.