Задля підтвердження правомірності поновленої влади в демократичних умовах існування Війська Запорізького, де гетьман обирався щорічно і за будь-яку провину перед козачим товариством міг бути усунутий з посади, Петру Конашевичу-Сагайдачному треба було проявити себе перед побратимами, перекривши, ще свіжі в пам’яті перемоги попередніх місяців за гетьманства Стрілковського (взяття турецьких Варни та Місіврі).
Звичайно, завдяки славі його минулорічного зухвалому походу на Константинопіль, коли околиці султанської столиці були вщент випалені козаками, як і половина турецького флоту поблизу Очакова надіслана Ахмедом I навздогін «Чайкам», тридцятичотирирічний гетьман отримав від свого війська деякий кредит довіри (незважаючи на провину у величезних козацьких втратах організованого ним походу 1614-ого на Трапезунд та Сіноп), але його треба було ще виправдати більш гучною акцією, як в фінансовому, так і суспільному сенсі.
Багаторівнева, гарно спланована та обіцяюча чималі дивіденди операція буда розроблена гетьманам за підтримки козацької старшини в лічені тижні. Передбачаючи жадану помсту султана за минулі зухвалі козацькі витівки, в липневий похід 1616-ого на Очаків Сагайдачний мобілізував велику частину наявних у запорожців суден (до півтори сотні «Чайок») та семитисячне військо.
Перший етап операції гетьманське військо виконало блискуче — турецький флот висланий Ахмедом I під очаківські стіни був розгромлений вщент в Дніпрово-Бузькому лимані: командир флотилії, Алі-паша накивав п’ятами, в полон були взяті півтора десятки галер та біля сотні — човнів-сандалей. Багату здобич за наказом Петра Конашевича демонстративно повантажили на судна, і козацька флотилія попрямувала в Дніпровського гирла домів… але не вся.
Частина козацьких «Чайок» тиждень ховалася в прибережних дніпровських «кущерах», а після — потайки, проскочивши вночі під носом османської сторожі, в лічені дні дісталася аж протилежного, східного берегу Кримського півострову. 22 липня того ж року військо Сагайдачного взяло в облогу сумнозвісну Кафу (нині Феодосія), тодішній один з найбільших невільничих ринків Причорномор’я. Артилерія з захоплених турецьких суден та хитрощі (відволікаючі маневри та справне володіння турецькою) забезпечили блискуче завершення і цього етапу операції.
Восьмидесятитисячне місто не врятували ні п’ятикілометрові мури, ні дві муровані цитаделі, ні гарнізон яничар. Окрім багатої здобичі з неволі козаки звільнили за різними відомостями від однієї до кількох тисяч християнських бранців, для перевезення яких до Дніпровського гирла українським воякам довелося навіть викинути за борт частину здобутого золота-срібла, як підтвердження превалювання у козацькому суспільстві духовної цінності людського життя над світськими багатствами та відданість християнським клятвам — це забезпечило безсмертну народну славу гетьмана Сагайдачного та його воїнства в віках.
При чому задля уникнення «теплої» зустрічі в гирлі Дніпра, куди розлючений султан направив цілий флот, на зворотньому шляху козаки пішли через Азовське море — Кальміус з притоками, а далі суходолом. Той літній похід 1616-го запорожців на чолі з Петром Конашевичем так вразив і надихнув українців, що його сюжет був оспіваний у численних легендах, переказах, билинах, щоб нащадки не забули про відвагу та безстрашність своїх предків, які своїм життям виборювали їхнє українське майбутнє.