Син парафіяльного священника, йому б сама дорога була в духівництво, що гарантувало на все життя наперед шмат хліба з маслом, а до нього великий дім, чисельне симейство, сталий заможний побут… – і все це без зайвих зусиль. Але українська шляхетна кров Берлинських у всіх дітях отця Федіра з сумської Нової Слободи взяла гори над мирським меркантилізмом, вони всі не без батьківського впливу обрали власний тернистий шлях у вічність, яку дають лише пожовклі сторінки літописів. Хто б міг подумати, що з цих п’яти сільських хлопчиків вийдуть відомі науковці, викладачі, лікарі, співаки… і Максим зайняв гідне місце серед своїх обдарованих долею кожний своїм особливим талантом братів.
Вища освіта в Києво-Могилянці (цікаво, що батько-священник наполіг на невідвідуванні богословських класів) відкривала перед двадцяти дворічним молодиком широкий простір життєвих можливостей, якими він не забарився скористатися — викладання в Головному народному училищі (згодом Першій київській чоловічій гімназії) та Духовній академії відкрило йому можливість передавати мудрість віків наступним поколінням, а життя в столиці — двері стародавніх київських архівів та книгосховищ, більша частина з яких наприкінці XVIII століття належала церковній єпархії. Саме ці два покликання помножені на допитливість, ґрунтовність та педантизм вписали золотими літерами ім’я Максима Федіровича в українську історію.
За сорок шість років просвітницької діяльності Берлінський перетворив нудні уроки історії-географії на справжній витвір мистецтва завдяки наповненню сухих дат і цифр яскравими барвами маловідомих цікавих фактів вмілою рукою вплетені в канву лекцій. Фактично він сам перетворився для поколінь-і-поколінь київських студентів на еталон викладача, адже написаний ним посібник «Краткая российская история для употребления юношеству» (1800) стала для української освіченої молоді своєрідною біблією зі справжньої, а не фальсифікованої московськими окупантами, української історії. Його просвітницька кар’єра закінчилася за кілька місяців після офіційної відставки з посади інспектора Київської гімназії, з приїздом до Києва 13 липня 1834-го Михайла Максимовича, якому сімдесятирічний патріарх столичної освіти здав посаду голови правління новоствореного Київського університету святого Володимира.
Але головний внесок Максима Федіровича у всесвітню історію було відновлення біографії Києва, як столиці Русі домонгольських часів, не за стандартним Київському літопису та Києво-Печерському патерику (частина яких імовірно були фальсифіковані за московської окупації), а згідно архівних документів чисельних українських церков та монастирів досліджених ним за сприяння церковного керівництва на чолі з митрополитом Євгеном (Болховітіновим).
Фактично Берлінський став першим біографом стародавньої української столиці, побудувавши свої фундаментальні «История города Кіева от основанія его до настоящего времени…» (1800), «Краткое описаніе Кіева, содержащее историческую перечень сего города, а также показанїе достопримечательностей и древностей оного» (1820) та ціла низка праць по окремих столичних пам’ятках (як то: Межигірську та Десятинну церкви) на документально підтверджених кількома джерелами фактах, а також знахідках археологічних досліджень на території Києва, в яких він особисто брав активну участь, в тому числі розкопки поруч з Вишгородським собором. До його соціальних регалій варто додати активну участь в організації і роботі Тимчасового комітету для дослідження столичних старожитностей.
Окрім бурхливої організаційно-викладацької та науково-дослідницької діяльності було у Берлинського ще одне життєве захоплення довжиною в пів-століття — метеорологічні спостереження, які він докладно та педантично записував, фактично ставши засновником Гідрометеорологічної служби України в далеких 1790-х, коли про це ще й мови не йшло. Після віддалення від справ останнє стало єдиною розрадою вже літнього Максима Федіровича. Корифей київської історії тихо доживав свої дні на київських Липках і так саме непомітно для столичного суспільства, для якого він зробив так багато за своє життя, відійшов у вічність 6 січня 1848-ого, йому було вісімдесят чотири.