Покладений наПетра, а фактично «на Прокопа» («жита копа», «готуй спину для снопа») початок гарячій пори жнив тривав залежно від українського регіону до «Іллі» чи останнього Горіхового Спасу, тільки-но встигай снопи в’язати. І хоча попереду ще була купа роботи (молотьба, збір городини, підготовка пашні на наступний сезон, копання городу, колоння свіжини), адже «дожинки» були лише другою після закінчення сінокосу, але далеко не останньою віхою в українському літньому робочому календарі, закінчення жнив широко відмічалося в народі святковим столом та піснями-танцями.
В цей день останнім з ниви зрізалися зав’язані вузлом (перехрещені) на Петра господинею дві жмені-обереги, натомість в іншому куті лану залишався невеличкий не зжатий клаптик найкращої пшениці, що ділився на дві нерівні частини.
Одна значно більша частина не зрізаного колосся зав’язувалася в великий сніп і святково прикрашалася стрічками-квітами — це був затишний притулок для польових духів-оберегачв лану взимку. Для їхнього частування перед Дідухом (так той сніп на кореню звали люди) ставили хліб з сіллю, чарочку горілки та склянка води — все щоб безтурботно перезимувати.
Інші декілька десятків стеблин (їхня кількість варіювалася від хати до хати, залежно від сталих родових прикмет), попередньо заломавши на схід, наймолодша з дівчат в хаті або ж сама господиня сплітали разом з червоною ниткою або стрічкою в коску звану «спасовою бородою», «козкою» чи «перепілкою». Її призначенням було служити маленькою скарбничкою-оберегом для врожаю на наступний рік (чи як то кажуть «на розплід»). Перед цим притиснутим до землі після всіх обрядів символом землі також ставили їстівні гостини зі словами: «Ось тобі, борода, хліб, сіль і вода».
Зерно «бороди» (іноді «Іллєвої бороди») перезимувалої на полі навесні примішували до посівного, примовляючи: «Роди, Боже, на всяку долю: бідного і багатого», якби передаючи духовний зв’язок і сили від минулого врожаю до наступного.
З дожинок також дівчата сплітали віночок, який використовували для вінчання тут ж на лані «польової царівни» найкращої робітниці і найгарнішої з них. В якості подарунку вона отримувала свою «квітку» (складений з окремих букетиків колосся подружок єдиний букет-сніп). Саме так процесія робітниць з «царівною» на чолі проходила святковою ходою крізь село на знак закінчення жнив.
Останній зжатий сніп урочисто встановлювали в куті хати, де він оберігав родину до Різдва, чи залишали на полі диким птахам та тваринам «на помин душі», якщо цьогоріч в родині був померлий. Борошно із забраного додому мололи вже в новому році і зазвичай використовували для приготування млинців на Масляну.