Як безболісно замінити одну релігію іншою? Правильна відповідь: взяти прадавні традиції та вплести в новітні вірування. Так з легкої руки слов’янський бог-громовержець Перун перетворився на християнського пророка Іллю, який за Божим наказом ганяє у вирії своєю золотою колісницею, що гримає по небесних вибоїнах (на землі відлуння тих перегонів чується як грім) в пошуках бісових відступників, раз-у-раз наздоганяючи одного з них кидає в зрадника свої вогняні стріли-блискавки, хоч іноді промахується потрапляє в землю. Саме тому цей святий з коріннями з діда-прадіда на стільки шанований в українській традиційній культурі.
Так традиційно саме «на Іллю» на українському селі намагалися закінчити жнива та відмітити дожинки («Ілля в полі копи лічить»). І навіть якщо через негоду чи з інших обставин не вдавалося до цього дня зібрати весь врожай зернових, все одно він вважався святковим із забороною на працю (бо пророк того дня особливо придивляв за людьми і міг за ослуху вдарити блискавкою).
Традиційно початок дня зустрічали на ранковій молитві для обов’язкової посвяти святкового короваю з зерна нового врожаю («На Іллі новий хліб на столі»), хоч господиням до церкви ще треба було встигнути ритуально перетиснути руками кожну капустяну голівку на городі, щоб вона до моменту зрізання набралася сили, туго скрутила листя та залишилася біленькою (для цього обряд проводили символічно в білих нічних сорочках).
За довгі сторіччя святкування у того дня виріс довгий шлейф власних повір’їв та прикмет, адже він вважався поворотним у зміні сезонів року («На Іллі до обіду літо, після обід — осінь»), що приносило із собою дощі («Прийде Ілля, наробить гнилля») і похолодання («До Іллі хмари — за вітром, а після – проти вітру») з забороною на купання («До Іллі чоловік купається, після — з рікою прощається») та зникненням комарів («Нечиста всіх комарів до свого святкового Ільїнського столу переловила»). Хоч він мав гіркуватий присмак напередодні наближення холодів, його дощова вода буцімто мала цілющу силу – хто промок, буде цілий рік здоровим, а сильні зливи віщували відсутність пожеж наступного року.
Причому свято на Іллі було забарвлене темні кольори, адже за народними віруваннями тоді відбувається розгул нечистої сили, і «горобині» ночі зі шквальними вітрами, грозами та блискавками припалі на нього були тому зайвим доказом. Свою худобу того дня на вигоні не випасали («гади згублять»), домашніх улюбленців на руки непривічали (бо в їхніх душах на день оселяються біси), виниклі ж від блискавок пожежі були незгасимі – «як Бог запалив, людині — не згасити», їх можна було лише попередити, встановити страсну свічку на покутті під святими образами.
І хоча у пасічників ті бджоли, які дозволяли собі прогулянки на «свято грому» або після нього вважалися ненадійними і повинні були бути вигнані з вулика (щоб «мед не зіпсували»), мисливці та рибалки святкували його як велике професійне, адже Ілля відкривав для них браму нового сезону.