… Попередня
Одне великокняже коріння і така різна доля у українських князівен — одним з них пощастило прожити довге щасливе життя, а їхня кров і досі в яких мінімальних відсотках тече по венах сучасних європейських вінценосців, а інші — пішли в небуття, не полишивши по собі навіть імені для історії.
Причому кількість відомих на сьогодні шлюбів між нащадками Рюріка різного ступеню родинних зв’язків налічується тридцять вісім, але існує імовірність, що їх більше через брак достатньої кількості документальних свідчень.
Навіть з тих кількох десятків Рюріковен, котрим долею судилося через династичні шлюби вдягти корони іноземних держав, доля всього лише тридцяти той чи іншою мірою відома. З них, як відомо на зараз, три українські князівни двічі були вінчані на царствіє (хоч щодо другого шлюбу Єлизавети Ярославни з данським королем Свеном ІІ за кілька місяців до її кончини, історики ще досі не мають твердої доказової бази), ще стільки ж отримали розлучення від своїх вінценосних чоловіків (причому одне розірвання шлюбу сталося за ініціативою князівни через статеву неспроможність чоловіка), дві прийняли чернечий постриг після розкоші королівського двору і стільки ж були дружинами одного польського князя, а одна в шлюбі носила одночасно дві корони.
Кунегунда Ростиславна (Галицька) (1245 – 1285), як одна з наймолодших доньок князя луцького, майбутнього самопроголошеного болгарського царя, Ростислава Михайловича, та його дружини, угорської принцеси Анни Арпад, онука Бели IV, доводилася сестрою королевам болгарській Єлизаветі Ростиславівні та польській Агрипині Ростиславівні. Її ж руку шістнадцятирічною отримав після свого розлучення з Маргаритою Бабенберг, король Богемії (Чехії) Пшемисл Оттокара ІІ (коронація Кунегунди відбулася через місяць після укладання пажонського шлюбу 25 жовтня 1261 року).В 1283-ому (через п’ять років після загибелі чоловіка) в українська князівна таки викупить для себе право на регентство над їхнім сином, спадкоємцем богемського престолу, Вацлавом, який більше трьох десятиліть посідатиме батьківський королівський трон. З трьох доньок Кунегунди та Перемисла дві стануть дружинами європейської високосвітської аристократії, а доля молодшої, Маргарити – наразі не відома.
Малмфрідь Мстиславівна (Мальфред, Мальфрида) (1095/1102 – після 1137), онука Володимира Мономаха та шведського короля Інге I Старшого (її батьками були спадкоємиць батьківського престолу Мстислав Великий та принцеса Христини Інгесдоттер), в 1111-ому стала дружиною норвезького короля Сігурда І Хрестоносця, з яким після народження доньки Хрестини (майбутньої матері норвезького короля Магнуса V) розлучилася за ініціативою чоловіка через сімнадцять років шлюбу. Однак доля підготувала для Малмфрідь неочікуваний реванш у вигляді шлюбу в 1033-ому з Еріком ІІ Пам’ятним, який за результатами внутрішньополітичної боротьби через рік посів данський престол. Однак на тому боротьба за корону продовжувалась і в 1037-ому поховала під своїми уламками вінценосну пару (спільних дітей в українського княжни та її данського вінценосного чоловіка так і не сталося).
Марія-Анастасія Володимирівна (1120 – 1209), Рюріковна по батькові, князеві галицькому Володимирку Володаровичу, та Арпад по матінці, Софії, первістку угорського короля Коломана І та його дружини Феліції Сицилійської, вона в 1151-ому стала другою дружиною князя краківського період феодальної роздробленості роду Плястів, Болеслава IV Кучерявого, який посідав польський престол протягом двадцяти семи років. За браком документальної інформації, історикам не відомі діти від цього шлюбу.
Марія Ярославна ( — 1349), княжна вітебська, як донька княживого з 1297 по 1320 рік, Ярослава Васильовича з гілки Рюріковичів Васильковичів (згідно згадок в «Хроніках Биховця»), приміряла литовську корону разом із взяттям шлюбу з Ольгердом Гедиминовичем в 1318 році. П’ятеро синів від цього шлюбу стали князями полоцьким псковським, брянським, київським, чернігівським, ратненським, кобринським, а єдина донька, Агрипіна, – княгинею городецько-суздальською.
Олена Іванівна (1476 — 1513), що народилася третьою дитиною в династичному шлюбі московського князя Івана ІІІ з Рюріків та Софії (Зої) Палеолог, племінниці останнього імператора Візантії Костянтина XI, була вигідною партією для Олександра Ягеллончика, який отримував підтримку правлячого дому Русі-України. Олена в свою чергу через через цей союз отримала титул княгині литовської, а ще шість років по тому вдягла також польську корону. Разом, не дивлячись на непогані міжособистісні стосунки, пара протрималася не так вже через не вирішені релігійні розбіжності (Олена відмовлялася перейти до католицизму). За переказами українська князівна була отруєна при спробі повернутися на батьківщину. Дітей їм Бог не дав.
Олена Ростиславівна (1141 — 1202/06) – донька князя київського Ростислава Мстиславича та шведської принцеси Христини Інгесдоттер, онука шведського короля Інге I Старшого та київського князя Володимира Мономаха. Вона стала дружиною найменшого сина князя польського Болеслава III Кривоустого, який попри всі попередні удари долі (втрата батька в два та позбавлення через малолітство родового спадку) в 1177-ому з волі народу вдягне польську корону, а разом із ним коронована на царство була і його прекрасна половина. Причому Олена після смерті чоловіка залишиться на престолі ще п’ять років, до самої своєї смерті. З їхніх сімох дітей двоє синів успадкують по черзі батьківський престол (знані в історії, як Лешко І та Конрад І), донька Марія-Анастасія повернеться на батьківщину матері, щоб стати княгинею київською, а Аделаїда заснує Сандомерійський кляштор.
Предслава Святополківна (Предеслава) (1090 — 1109) доводилася через татка, спадкоємця трону Рюріка, Святополку Ізяславичу, правнучкою князеві київському Ярославу Володимировичу, а по материнській крові була спорідненні з богемськими князями Пржемисловичами. Вона чотирнадцятирічною 21 серпня 1104 року була повінчана з угорським принцом, князя нітранського Альмошем, котрий хоч і втратив фізично славонську та хорватську корони, але продовжував непримиренну боротьбу за їхнє повернення. Всі спроби Альмоша не увінчалися успіхом, однак його син з українською князівною стане королем Угорщини Белою ІІ Сліпим, а доньки — чеською княгинею (Аделаїда) та маркграфінею Австрії (Софія).
Софія Мінська (близько 1141 – 1198) після розлучення батьків, з приводу особи її батька сучасні історики так і не дійшли згоди: за однією версією це був князя князя мінського Володарь Глібович, за іншою — князь новгородський Володимир Всеволодович, дівчинка залишилася з матінкою, шведською королівною Риксою Болеславівною Пляст, що третім шлюбом знов вдягла шведську ж корону, як дружина Сверкера I Старшого. Важко сказати, хто з батьків більше посприяв заручинам тринадцятирічної української князівни з данським королем Вальдемаром I та їхньому шлюбу зареєстрованому 23 жовтня 1157 року. З вісьмох дітей Софії та її чоловіка-вінценосця Кнуд і Вольдемар стали королями Данії, а Рікіса та Інгеборга — королевами Швеції і Франції відповідно.
Уляна Олександрівна (Юліана, Юліанія, Тверська) ( — 1392) з Суздальських Рюріковичв, батько — князь тверський Олександр Михайлович, мати – князівна галицька Анастасія Юріївна, була одружена з високоосвіченим великим князем литовським та руським Ольгердом Гедиміновичем в 1351-ому. Їхній плодовитий шлюб подарував світові шістнадцять дітей-спадкоємців княжої крові, з яких помітний слід в історії залишили сини Владислав та Свидригайло, що спадкували батьківську корону (перший до неї додав ще й польську), інші п’ятеро — княжили в різних українських місцинах, як і вісім їхніх донок, що склали партії своїм далеким родичам, руським князям.
Безіменна Ярославна ( – ), маловідома донька князя галицького Ярослава Осмомисла, яка мала стати запорукою підтримки Русі-України в протистоянні візантійським зазіханням для угорського короля Стефана ІІІ. Їхній шлюб був укладений в 1167-ому, але вже за рік — анульований через знаходження нового джерела підтримки при австрійському дворі через шлюб з донькою герцога Австрії та Баварії Генріха II, Агнесою. Але те розлучення та нова дружина не принесли Стефану щастя — через три з половиною роки він помер. Подальша доля безіменної української князівні наразі не відома.