Він, як натхнений модельєр, вбирає землю багатими строкатими шатами в золото-багряних кольорах, що разом з дарованим ним рум’янцем так пасують матінці-Осені на тлі залишеного Літом смарагдового оксамиту. Тому традиційно в українському календарі він носить ім’я Жовтня, хоч поряд з тим в народі існує безліч його дотепних прізвиськ накшталт: Листобій, Весільник (за кількість весільних урочистостей), Зазимник, Пазерник (костриця) (через час чистити льон і коноплі від костриць), Покрова, Грязень або Хмурень («Плаче осінь холодними сльозами»), Древопилець (активізація заготівлі дров до холодів), Костринчик (через спалювання опалого листя та жухлої трави), Птахогін («Ходить жовтень по краю, виганяє птахів з гаю»).
За прадавніми слов’янськими віруваннями (згідно тверджень ст. Ейнхорна, автора XVII століття) жовтень був місяцем під знаком Велесу, покровителя людських душ, сина Роду-творця всесвіту, що можливо було пов’язане з відповідністю осені в життєвому циклі пращурів із заходом життя, коли природа поступово вмирає (засинає), тому-то і пахне він по-стариковськи, капустою. За українськими віруваннями Велес приходив в кожну хату домовиком, душею одного з пращурів, щоб допомагати підтримувати в родині лад. Недарма ж Дідів день (12 жовтня), традиційний день останніх в поточному році відвідин могил своїх померлих, припадав саме на середній місяць осені.
Жовтень, воїн в сіро-стальевих мгичкових обладунках верхи на рябій кобилі (бо «не визнає ні колеса, ані полоззя»), оповитий сивими туманами — улюблениць матері-Слави (Славути-берегині), богині військової доблесті та перемоги. Ну як його не любити, такого вольового, сильного та мужнього, кажуть він за день «сім жінок міняє: сіє, віє, крутить, мутить, рве, зверху ллє, знизу мете», недарма ж його ще березневим сватом кличуть.
Пізніше в християнстві Славі спадкувала Покровна Богородиця з її святом в перший день місяця. Недарма з давніх-давен свято вважалося найголовнішим у календарі українського козацтва, і зараз в Україні поряд з релігійними урочистостями вшановують одночасно українське військо трьох самих уславлених епох: Захисників України, Козацтва та Української повстанської армії (УПА).
Астрологічне обґрунтування цього вбачають у впливі на жовтень його небесної покровительки-Венери, завдяки чому місяць переймає на себе притаманні їй характеристики, в переліку яких поряд з гармонією, красою та коханням, знаходяться войовнича нетерпимість до будь-яких ворогів і затята наполеглевість в їх знищенні. Недарма ж його каменем оберегом вважається легендарний алмаз, один з найтвердіших та найкоштовніших каменів на планеті.
До початку другого місяця осені на селі намагалися завершити всі городньо-польові роботи (залишали лише квасіння капусти та буряків), адже починався сезон українських весіль, на які Жовтень був багатим («Покрова накриває траву – листям, землю – снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем»). Його з усією повагою закликали: «Покрово-кохано, ходи до нас в хатку, будеш ти співати та нас звеселяти», а дівчата просили: «Свята мати, Покровонько, покрий мою голівоньку, хоч онучою, хоч ганчіркою, аби не лишитись дівкою». Дотепними ж народним жартом було: «Прийшла Пречиста – несе старостів нечиста, а як прийшла Покрова – зареве дівка як корова»). Щаслива та, що отримувала від Жовтня золоту обручку — її сімейне щастя, за народними запевненнями, будуть завжди супроводжувати кохання, розуміння та вірність.
З прикмет на жовтень в українськім народі відзначають: «мокрий» молодик— весь наступний місяць дощітиме, вітряна Покрова — на теплу зиму, на 14 жовтня вишня в листі — зима буде лютою, якщо береза жовтішає з маківки — на ранню весну, грім у жовтні — зима не сніжна, «не сій після Покрови, бо на полі буде голо» чи «хто лежить до Покрови, той продасть усі корови», а ще казали: «який жовтень, такий і березень».