Вона запускає новий, в 2024-ому — 7532, оберт Кола Сварожого в ніч на 1 березня з його тринадцятьма місяцями та старослов’янським укладом зустріччю прекрасної красуні-цариці Лилії, яка приносить нове життя сонячними промінчиками в своїх розплетених косах, крапельками роси на подолі своєї легкої суконьки, крихтами пилка на пелюстках лілеї в руках. Явдоха (прадавня богиня Яра) — та, хто відчиняє українську землю легкій ході тої прекрасної цариці відродження, що йде рука в руці разом з великим Ярилом, бо вона і є весна.
Причому в прадавні часи саме 1 березня, як свято першого дня Нового року (до 1348 року, а зі зміною офіційного календаря — Нового хліборобського сезону), в українських великих та малих поселеннях широко відмічалося свято Коляди (похідне від Кола), а співання колядок гармонійно єдналося з закличними веснянками. Адже вважається, що священна для українців щука-риба, що живе в колисці світу-воді, саме цього дня своїм хвостом розбиває на річках, озерах та ставах кригу, звільняючи живильну вологу з зимових кайданів. Саме тому цього ж дня вшановують Марену, богиню українських водойм, топлячи її опудало (або вербове гілля, як її уособлення) в місцевій річці. Вода цього дня вважається особливо цілющою, тому нею кропили все навколо в хаті і на подвір’ї, поїли худобу, поливали квіти, вмивали всю родину.
Календи чи Вота, Врумалія з приводу Нового року здавна пишно святкувалися в Україні народними гуляннями всіх поколінь та верств населення з обов’язковими застіллями, танцями, ритуальними іграми і, звичайно, обрядові піснями-веснянками, які співали виключно дівчата для наближення тепла, в той час, як парубки намагалися жартами та примовками відволікти їх від цієї надважливої справи. Причому ці обрядові пісні традиційно співалися з Кола Сворожа аж Зелених свят, коли перемога тепла ставала беззаперечною.
Зі страв на святковому столі обов’язково мало бути присутнє обрядове вівсяне печиво-оберіг на здоров’я та щастя, що було пов’язане з вшануванням в цей день маленької пташки-вівсянки, яка на народними повір’ям вперше після зими починає співати саме цього дня. Також вірували, що перші ластівки цього дня повертаються з Виру.
Явдоха (Свитуха — бо свістить протягами та ховрахами, Плющиха — плющить сніги, Веснянка — весну заводить в Україну), яка приносить в своєму козубі теплі вітри, що здувають з землі холоди і морози, і ключі від вешніх вод — дуже примхлива пані, яку пращури намагалися не гнівити для застороги продовження сезону холодів по її милості. Тому в її день намагалися не працювати, а лише веселитися, щоб Явдосі сподобалося на українській землі, і вона залишилася.
Оповитий містичним ореолом початок Сварожого Кола дав привід для магічно-забобонних ритуалів української жіночої статі: дівчата заклинали ворогам дорогу до рідної домівки, жінки — свої пироги від семи бід, включно плітки та «поганого ока», під порогом клали чари, на порозі духи пращурів залишали добробут (тому до хати треба входити швидко, заносячи його із собою).
З прикмет на Явдошки українці відмічали: вмити талою водою дітей та хворих — на здоров’я; посіяти цього дня капустяну розсаду — капуста буде морозостійка та великоврожайна; якщо ведмідь побачить свою тінь — заляже в берліг ще на сорок днів; опівночі на чистому небі з’явилися хмари з півночі — до гарної озимки, з півдня — до ярових; яка Євдокия — таке і літо, замочить поділ — до рясних дощів; перебрати зерно для посіву – вродить добре і буде, як золото; меду буде стільки — скільки води в калюжах; хуртовина крутить — до пізньої весни; зрізати сухе гілля та верхівки з дерев — гарно підуть в ріст; похмура Явдоха — на гарну гречку; свист бабака — до скорого тепла.