Витоки традицій свята, яке в Україні відзначається 25 березня і за канонами називається Благовіщенням, лежать за багато тисячоліть до виникнення самої християнської релігії, в скіфському праслав’янстві з його культом вогню (до нього також відносяться Різдво та Купали) та не має жодного відношення до Богородиці в її християнському значенні.
Адже з давніх-давен Благовіщення — це остаточна перемога весняного тепла над зимовими холодами смерті, і пов’язане воно було з богинею землі та покровителькою літніх дощів Ладою, тому свято ще мало неофіційну назву «Громовиця». Згідно прадавнім українськими народними віруваннями богиня відпочиває на алтирь-камені, що знаходиться на острові Буяні (за іншою версією замість каменя — береза, яка росте там ж догори дригом: корені вгорі, гілля — під землею), прокидається 25 березня, щоб разом з Ярилом-Сонцем повернутися на землю та обдарувати людей дощами-врожаями — бог веде золотий плуг, а Лада засіває. Та й ластівки-птиці щастя повертаються з Вирію їм на допомогу саме цього дня («Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка. З Благовіщенням світла Дажбожого!»).
Саме тому традиційно на Громовицю палили багаття з зимових солом’яних лежанок, старий віник та личаки, навколо якого водили танки, через яке стрибали, димом від якого обкурювали одяг і хатні кути, щоб прогнати зимових злих демонів лінощів та байдиків. До того землю тривожити, в будь-якому виді від копання до лагодження огорож, не можна було («земля до Благовісту спить», «до Благовіщення зими не лай, а саней не ховай»), бо покарою за порушення заборони буде посуха. Того дня всі мали радіти сонцю, тому навіть собаку господар з будки виганяв, а от гуску-курку не турбували, бо ті могли знести яйця великі, як лелечі.
Також, як передетап підготовки до майбутньої весняно-польового сезону, на Благовіст випікали купу проскурів, які після освячення чекали свого часу до сівби, коли мали надати духовної допомоги в цій нелегкій праці, полегшати фізичну втому сівачів та захистити лан («щоб родив, щоб град посіву не побив, щоб дощова хмара ниви не минала»). Звідти ж походить традиція вплітати дівчаткам в коси минулорічні сушені квіти свячені на Маковії (щоб врожай був не гірше торішнього) та танцювати «кривій» танок по обіді.
Святковий стіл на Громовицю готували заздалегідь, і складався він традиційно з «ведмежих ласощів» (в народі казали, що саме цього дня ведмідь вперше визирає зі свого лігва після зими): «шулики» з маком та медом, вівсяний кисіль, сушена гичка ріпи та горохові «коми».
При цьому в день пробудження Лади вважався в Україні лень не одним з найбільших свят з надсуворішою забороною на працю, адже навіть «пташка гнізда не в’є, дівка косу не плете, ондо зозуля мостилася, без гніздечка лишилася» (вважається, що в гніздо плетене цього дня на покару Перун спалить своєю блискавкою). Зачин будь-якої справи віщує її погане завершення, в тому числі запліднення — до важкої вагітності, пологів та хворої дитини.
Заборона не стосувалася лише пасічників, які обов’язково мали 25 березня виставити вулики — маленькі храми бога-Сонця – під промені їхнього покровителя, щоб він дав багатий медозбір, а бджоли встигли розкрити соти стільників для нектару перших квітів («Божі мухи на Благовіст також Богу моляться!»).
Бояк Лада вважається покровителькою весняно-літніх дощів, які сприятиме чи навпаки (занадто рясні чи в непідходячий час) заважатиме гарному врожаю, то вода на Громовицю вважається по духовній силі привертати добро та виганяти злі сили на стільки ж потужною, як і на орданська, стрітенська чи купальська. Вона гонить людську лихоманку, а поля береже від граду та надмірних злив. Благовіщенську воду використовують для приготування великодніх крашенок. А жінку, щоцього дня порушила заборону на випікання хліб, в разі посухи обливали громовичною водою, що мало зняти прокльон.
Магія 25 березня березня наділяє голову вбитої цього дня змії містичною силою за допомогою пророслого крізь неї часнику (пір’їнки покласти під шапку) бачити відьму, що виходить з церкви (бо цього дня вони саме народжуються), чи чорта, і навіть скинути з нечистого капелюха. А залишене на цей день в хаті веретено віщувало «бачити гадів все літо».
В печі спалена на Громовицю сіль мала чудодійні лікувальні властивості від гарячки та пропасниці. Стояти глухому під дзвонами цього дня — знов почути світ. Запалена благовіщенська свічка рятує від закруту. Глід зібраний 25 березня — незамінний для ран від укусів змій. Топтати ряст (жити, бо ряст — зілля життя), щоб топтатиме і наступного року («Топчу ряст, топчу ряст. Дай, Боже, діждати і на той рік топтати»). Вмиватися пролісковою водою — мати гарне личко. Здоровим ж весь рік буде також той, хто від Благовіщення спатиме в холоді.
З українських народних прикмет на Благовіщення: грім — до багатого меду; дівчині побачити пролісок — до заміжжя цьогоріч; громовичні народженці — всі сплош уродинці («з благовістнаго теляти, добра не ждати»); не прилетіли ластівки — до холодної весни; дощ — до жита та до грибного літа; гарна погода — до врожаю; який Благовіст, такий і Великдень; як Благовіщення проведеш, так і увесь рік; юшка з пійманої цього дня щуки — здоров’я на цілий рік; благовіщенський сніг до неврожаю; тиша до схід сонця — до великого збіжжя; громовичний мороз огірків принесе цілий воз; благовіщенський туман — до повені.