Одна з найдивовижніших рослин українських теренів, якій не страшні ані лютий зимовий холод, ні літня спека безкраїх степів. Тендітному барвінку з гіллям-пруточками притаманна дивовижна життєстійкість, яку не можуть похитнути всі примхи матінки-Природи, адже його листочки-човники ніколи не втрачають своєї форми, пружності та темно-зеленого кольору, а навесні він одним з перших вбирається п’ятипелюстковими бузковими квіточками. Недарма ж в українському фольклорі красуня-весна приходить на землю оповита його ніжними лозами, увінчана віночком з його цвітом.
Саме барвінковими силою та незламністю так захоплювалися праукраїнці-містики з давніх-давен, наділяючи його божественною силою вічності (тому-то його не рідко саджали на могилах пращурів), і як наслідок ототожненням молодості, краси, сили та самого життя, адже він відроджується з найменшого корінчика в волосину завтовшки та пишно розростається на самих несприятливих ґрунтах. За це його оспівували в чисельних колядках, гаївках, щедрівках… Вважається, що священний український птах, сокіл, в’є своє гніздечко саме з захисної трави-барвінку перш ніж встелити терном та цвіт-калиною, вкрити золотим пилом.
Про його появу на світі в українському фольклорі існує чимало легенд. Так одна з них твердить, що барвінок разом з м’ятою та рай-деревом з попелу трьох сиротинок, спалених злою мачухою за те, що не вберегли золотої ряски на коноплях. За іншою — він проріст з крові вбитого східняками парубка, що встиг зі своєю нареченою сховатися в лісі за нашестя орди, а з тіла задушеної дівчини пробилося нове джерело дивовижно солодкої води.
Магічні властивості барвінку, як твердить народний поголос, можуть на вік причарувати кохання, варто лише з’їсти хлопцеві та дівчині один листочок на двох, і між ними одразу виникне вічне кохання, а дівчата «у порі» на різдвяний коровай плели барвінковий віночок, щоб в наступному році одружитися. Діточкам він служить від навроту, а дорослим — від нечистого. Віночок з вічнозеленого гілля над дверима та вікнами береже оселю від проникнення нечистого. Худобу обкурюють листям барвінку («щоб відьма не вчепилася»), а зіпсоване чаклунством молоко тричі переливають крізь барвінковий вінок.
Ореол навколобарвінкового містицизму спонукав використовувати його гілля в різноманітних обрядових гаданнях пов’язаних з коханням, як наприклад кидання гілки у воду із закликом до майбутнього судженого прийти «вмитися» (побачити в воді його віддзеркалення) чи кинути пару листочків на воду, загадавши пару: як зійдуться — парі бути, а не зійдуться — не доля.
Сакральний глибинний зміст цієї рослини зробив її неодмінним атрибутом весільної та хрестильної обрядовості, як символ життєвої сили, кохання, вірності та здоров’я. Букетиками барвінку вінчали голови коровайниці під час випікання святкових хлібів, ними прикрашали святкове вбрання молодят та дружків-подружок (у дівчат – віночки переплетені з калиною), його клали на весільний коровай, а також роздавала бабця-бранка, за що натомість отримувала дрібні грошики.