Найщедріший на ягоди та м’яке сонячне тепло, самий старший син господаря-Літа, який своєю щедрою рукою «весь рік годує». Традиційно в Україні його звали Червнем, Гедзнем, Першолітом, Полуднем, Рум’янцем, Різноцвітом, Сінокосом, Світозіром, Сонцехрестом, Хліборостом чи Червенцем, з менш розповсюдженого: Ізок, Іюнь, Кресни, Петройки, Бидзень перший чи гнилець.
Його слов’янським покровителем був Купала, бог кохання та родючості народженого від священного шлюбу води та вогню. Він оберігає, сприяє та благословляє все те, що пов’язане з життям та продовженням одвічного циклу буття. Адже саме на червень припадає літне сонцестояння з його найдовшим днем, який фактично запускає новий цикл згасання та подальшого відродження, що триватиме весь наступний рік. Недарма ж його каменем-оберегом вважається багатоликий агат всіх кольорів червоного від блідо-рожевого до темного багрянцю.
Деяку вчені припускають, що відлік прадавнього року починався саме з червневого Купали та сонцестояння, коли світовий день в сім разів довший за зимове – в народній уяві Червень був народжений в день перемоги богів-титанів над силами зла і відтоді воссідає на золотому троні, що височіє на Семияриловій горі Купальської ночі.
Світозірівські обрядні традиції від перших русалій до останніх, що припадали на червень, через посіву льону, спілкування з душами пращурів, дівочий обід в полі з розплетеними косами, кидання віночків на капустяні грядки… тісно переплітали культи родючості та вдячності-помину пращурів.
Вважається, що одружені в червні матимуть дуже щасливий і заможній союз («як шлюб – з Рум’янцем, так подружжя — з достацем»). А п’ятнадцятирічні парубки в давнину проходили обряд посвяти в доросле життя, крокуючи крізь полудневу Браму богів, як через сонцекрест заколошує пшеницю, заквітчає калину, набуває соками овочі та фрукти, достигає полуницю-суницю.
Вважається, що прогулянка під зорями в червні дає очищення души та прощення від всіх гріхів, якщо щиро поросити у неба та матінки-Землі і стріти світанок нового дня; бояк проходячи крізь свій зеніт рік відчиняє небесну браму, коли голос людський може бути почутий у Виру. І чим ближче та ніч до сонцестоя, тим більше вірогідність бути почутим на небесах.
І разом з тим, Рум’янець — великий трудівник, адже «червень в того зелениться, хто працювати не ліниться». Окрім польових робіт, головною з яких був сінокіс (все мало бути посаджене ще в травні, бо «іюнь — хоч плюнь, проку не буде»), перший літній місяць сприяв виготовлячам різних традиційних українських слабоалкогольних напоїв накшталт ягідних наливок, збітня чи медовухи, а також рибальства.
Причому традиційно Сонцехрест — місяць Луговика, який «з косою по луках ходить», невидимою рукою допомагаючи косарям в їхній нелегкій справі: торуючи шлях їхній косі, прибираючи каміння чи гілки на ньому, женучи геть все живе, піднімаючи прим’яті трави… От тільки ледащому марно сподіватися на ту допомогу лугового духу. А тих, хто з горілкою йдуть на косовицю, того він нещадно покарає, косу з друга перетворивши на лютого ворога.
В другій половині І тисячоліття на березі Гучви навіть місто існувало назване на честь Червня, і червинські міста (в тому числі Волинь та Сутейськ) відігравали неостанню роль в тодішній історії Східної Європи завдяки своїм тісним зв’язкам з Києвом, Галицько-Волинським та Володимиро-Волинського князівствами до свого занепаду в ХІІІ столітті.
З народних прикмет на Світозар у українців побутують: як дощ на Зелені святки — будуть великі достатки; коли в червні біб зацвітає — то найбільший голод буває, я як мак — то вже не так; горобина ніч в червні — до великого врожаю; як червень з багатими сінами, так липень-серпень — мокрі з холодами; як коса залишиться в червні, так серп — в липні.