Заготівля та зберігання продуктів харчування з давніх часів в українській культурі було своєрідним видом мистецтва. І якщо в холодну пору року зберігати різні швидкопсувні харчі накшталт м’ясо-молочки не вимагало значних зусиль, цілком достатньо було глибоченького сухого вентильованого льоху на дворі чи підвалу під хатою. А от довге спекотне літо диктувало свої вимоги до зберігання харчів в придатному для споживання виді. Тому до нього ретельно готувалися заздалегідь і правильному зберіганню харчів господинею приділялося багато уваги.
Так молоко перероблялося на вершкове масло, яке для зберігання клали в банку з солоною водою під щільною кришкою. Для зберігання молока в свіжому виді до нього клали спеціальну жабу (в народі її називали «холода»), яка охолоджувала продукт своїм тільцем та за допомогою природнім антисептичним елементам, що виробляє її шкіра, а також запобігала появі та размноженню молочнокислих бактерій. Сметана, кисляк чи томлена в печі ряжанка, як кисломолочні продукти, протягом кількох днів не потребували спеціального зберігання окрім знаходження посудині в недоступному для сонячного світла місці.
Повністю приготоване тушковане чи перероблене в ковбаски м’ясо (головна умова — відсутність кісток) щільно укладалося в глиняні макітри та заливалося зверху смальцем (топлений здір, шкварки після чого використовувалися як самостійна страва чи додавалися до інших), який після застигання утворював своєрідну жирову вакуумну упаковку без доступу кисню, що запобігало псуванню продукту. Зберігалися такі м’ясні консерви доволі тривалий час, причому смалець теж йшов для різних куховарських потреб. Хоча існувала обов’язкова умова — берегти від потрапляння води та зберігати в прохолодному темному місці. Також м’ясо в’ялили, порізавши товстими шматами. Для цього его розвішували на нитках без дотику до поверхні та одне до одного (суха скоринка зовні довго зберігатиме його свіжим всередині).
Для зберігання сирих яєць їх ні в якому випадку не митими повністю занурювали в сіль гострим носиком донизу (щоб повітряний пузир опинився на горі). В іншому — відварювали на круту та обмазували зовні олією, яка створювала ефект захисної плівки, чи маринували, що значно продовжувало їхній строк придатності.
Патрану рибу витримували протягом двох діб в розсолі (для цього зазвичай використовувалися спеціальні діжки), а потім в’ялили на сонці до стану абсолютного висихання. Зберігали її в сухому прохолодному вентильованому місці.
Коли на українських землях з’явився томат, без якого не обходиться не один сучасний борщ, господині заготовлювали його про запас на весь рік, для чого обварювали шкірку кип’ятком, знімали її, перетирали помідори на терці, перекип’ячували та морс заливали в глиняні глеки, які потім доливали соняшниковою олією для запобігання потрапляння кислороду разом з бактеріями. Умовами якісного зберігання — наявність суцільної олійної плівки над томатом.
Головки м’яких сирів зберігалися, як і вершкове масло, в підсоленій воді, а тверді зазвичай загортали в проолієнутканину та клали в темне прохолодне місце, а пізніше для цього використовували знов-таки проолієний папір.