Батько Даждьбога-Сонця, який вдихнув життя у величний Всесвіт, саме він за віруваннями праукраїнців подарував людству окрім магії вогню золотий плуг, жорна, вміння сіяти-жати та хліб випікати, а також навчив ковальській справі і ввів моногамний уклад парування. Всемогутній першобог Сварог, який дванадцять космічних ночей (в земному літочисленні — 12 000 років) вів людство на шляху еволюції, щоб втомившись передати своїм дітям-Сварожичам опікунство над справами земними та небесними.
Хоч Отець всіх богів давно на заслуженому відпочинку після видгороження всесвіту від витівок великого Хаосу та створення всього існуючого на Землі, як дбайливий родитель він з височині свого Сьомого неба приглядає за своїми дітьми-бешкетниками, щоб періодично з усією батьківською суворістю карати їх за провину, щоб у подальшому вони, вже очищені від гріхів, постали перед людьми ідеальним взірцем для наслідування.
До старшого, найулюбленішого, свого сина Даждьбога (в пізнішій українській версії Ярила)-Красне Сонечко Всебог надсуворий — в день святкування свого народження (за українською версією 24 грудня) він сходить зі свого імператорського трону в цей світ, щоб загасити старе світило і переродженим подарувати його людям наступного світанку, запустивши новий цикл одвічного земного буття.
Магія ковальської справи не тільки в прямому, а й в метафізичному сенсі народною уявою вклала в руки Батька світу молот, яким він на ковадлі життя кує людські долі, щасливі і не дуже — як доведеться. І хоча його на посту опікування долями змінив в слов’янські часи Перун, а пришле християнство передовірило цю місію своїм святим, Кузьмі та Дем’яну, Бог Отець як і колись приглядає за їхньою роботою, коректуючі помилки своїх послідовників. Недарма ковалі і зараз шанують Владику всесвіту за свого найпершого покровителя.
Та й за скорим на лють Перуном весь час Отцеві треба добре приглядати, не дивлячись що він Сварожич, той забудеться в гніві і відкриє людям те, що бачити їм до Страшного Суду (коли Всебог відкриє браму Виру, спопелівши землю) не можна — прекрасне Сьоме небо. Адже кажуть, коли блискавка прорізає небесну твердь, то на мить являє заховані за сьома печатками райські сади і навіть сам головний храм із вогняною Сваргою-Хрестом, що обертається навколо його шпилю, що є джерелом всього вогню на землі, блискавок на небі, енергією для руху вогняної колісниці Дажбога.
Традиційне матеріальне втілення Сварога в українській культурі – безкрая глибина зоряного всюдисущого неба, яке одне знає відповіді на питання що було і що буде під ними на цій грішній землі. І цей одвічний сварожий уклад всесвіту тримають на своїх плечах дванадцять зодіакальних сузір’їв-титанів (Зодій), які одне за одним чатують цей порядок протягом трьохсот шістдесяти п’яти (шести) днів рік за роком, тисячоліття за тисячоліттям.
Символом Сварогу є прадавня свастика, яка була присутньою в якості оберегу праукраїнців в майже всіх сферах життя, адже вона ототожнювала собою життя (недарма дерев’яні її уособлення використовувалися з епохи бронзи для видобутку священного вогню), а також чоловічу статеву силу та продовження роду як таке, в якості його невід’ємних складових.
Окрім головного святвечірнього вшанування Всебога на українських теренах з прадавніх часів зведено віддавати йому данину поваги щонеділі, яка завжди вважалася не робочою, як і будь-яке велике свято. Адже вважається, що саме він завів уклад моногамних шлюбів та став головним опікуном українських родин, подарувавши обручки та булавки для побутового магічного захисту на щодня та оборонні споруди — на захисті всього роду-українського народу.