Тридцять вісім років уродженець Курська Іван Крюков жив, любив, ростив дітей. Він навіть організував досить успішний бізнес: спочатку кахельну майстерню, а потім два постоялих двори і трактир, що свідчить про чималу енергійність та підприємливість цього вихідця з бідноти.
Смерть близьких людей – дружини та батьків – змінює його життя раз і назавжди, повертаючи, досі цілком пересічного обивателя, обличчям до Бога.
З жаром, раніше направленим на боротьбу з бідністю, Іван, вже під ім’ям Іоанн, приймається доводити собі і іншим силу своєї Віри, постійно віпробуючи своє тіло і дух на міцність: півтора року послушником, а пізніше монахом-економом в Глинської пустині, потім похід до монастиря в Святих Горах і служіння Богу вже там.
Діяльна натура вимагала реалізації. У Святогірській обителі Іоанн відсікає, незважаючи на протести цивільної та духовної влади, частину скелі під готель; буквально голими руками витягає на світло з небуття стародавні тунелі і ходи; направляє на шлях істинний паломників.
Але душа ченця вимагала іншого подвигу для доказу своєї Віри. Він віддаляється від світу, беручи велику схиму. Спочатку проста житлова келія з замкненими віконницями, потім закрита печера в крейдяній скелі з вузьким прорізом в двері для передачі їжі і пиття. Холод (в печері не було печі), вогкість (одяг знищується за місяць), самотність (розмови короткої миті передачі їжі заборонені) і темрява (вузька щілина в двері не розсіювала імли). З інтер’єру – тільки труна в якості ложа та оберемок соломи.
Після півтора року таких випробувань Іван прийняв постриг у схиму, в якій і перебував протягом сімнадцяти років – аж до своєї смерті в 1867 році, після якої на його могилі почали відбуватися чудесні зцілення.
24 серпня 1995 Іоанн Затворник Святогорський був канонізований Українською православною церквою, а його чудотворні мощі, що зцілюють від будь-яких хвороб, покоїться в Успенському соборі.