3 квітня, вже сонце перевалило за екватор весняного рівнодення і день помітно став довшим за ніч. Cкоро час до пашні, яка годуватиме весь наступний рік, але є ще час на невеликі розваги, а часу, сил та наснаги ще вистачає на виконання обрядів та ритуалів для приманювання вдачі гарних врожаїв, свого здоров’я, високих надоїв.., як запоруки благоденства родини на рік вперед.
Головним лейтмотивом цього дня було качання, яке в давнину символізувало стале перекочення року через екватор весняного рівнодення чи скочування зерна в тугий колос. Саме тому чисельні традиційні обряди Качальника, як його кликали в народі, були пов’язані саме з цим дійством в різних інтерпретаціях в якості запоруки майбутніх принад.
Так на світанку малі і дорослі качалися по вранішній росі в полі на здоров’я, дівчатам це також обіцяло довгі густі коси, а женцям — відсутність болів у спині під час жнив. Додатковим стимулом того магічного дійства мали бути: гарна пашня, «зерно вродити, а не «кукіль-трава», що валить худобу за рога», а також запорука не внаджування дикого звіра чи птаха на обійстя.
Причому віра в то священне качання, яке навіть християнство після століть запеклої боротьби з прадавніми віруваннями праукраїнськців змушено було прийняти, була на стільки сильною, що в деяких селах після ранкової служби вмовляли свого парафіяльного священика ощасливити своїм качанням їхню пашню (бо в народі вважалося – снопи будуть такими ж огрядними, як представник церкви), а його молитва та спільна трапеза на полі з сім’єю власника — було «залізною» запорукою багатих жнив.
Однак залучення до качання 3 квітня офіційної церкви було лише частиною українського традиційного обрядування: закопування на межі своїх володінь сніданкових чи обідніх залишків; качання по полю не варених яєць (як не розчавилося — на добрий врожай); варіації підкидання вгору чи перекидання між женцями яєць і ложок (щоб хліб був високим, аж до небес); перекочування на полі женців чи членів родини один через одного.
Хоча у цього дня, на диво, окрім загального змісту існує ще два гендернозабарвлених небесних покровителі. Так Микита вважається кращим другом водяника, саме тому лише він наважується будити повелителя морів та океанів від довгого зимового летаргічного сну, не боючись наразитися на страшний гнів властителя підводного царства. На честь прокидання водяника рибалки приносили йому 3 квітня в жертву спеченого зі здобного тіста з маком та конопляною макухою коника (адже в давнину праукраїнці вважали, що іноді цар морських пучин виходить на сушу у вигляді білого чи сірого-блакитного коня).
Жіночки ж шукали цього дня покровительства у святої Агафії, захисниці молочної домашньої худоби. Для обряду жертвопринесення небесній покровительці використовувався спеціально випечений нарядний коровай, якій треба було освітити в церкві за вранішньому богослужіння, щоб встигнути його причепити своїй корівці на роги до її відправи на випас — це мало слугувати запорукою великих надоїв протягом наступного року.