Він приходить магією свого потойбічного марева-світла, коли останній промінь згасаючого сонця ховається за обрієм, пробуджуючи в душі глибинні, надійно ховані при світлі дня думки, бажання, пристрасті… Може саме тому господаря ночі, красеня-місяця у всі часи на українських теренах шанували за одного з найголовніших покровителів, якому можна довірити все своє напотаємніше, адже він один не тільки надійно збереже секрет, а ще й посприяє здійсненню заповітних мрій.
І хоча молодик — чоловічого роду, він назавжди міцно пов’язаний з жіночим початком своїм розумінням його справжньої сутності, жіночих потаємних бажань, мотивів, прагнень… адже той, хто знає, чого хоче жінка, знає все на світі, але навіть Бог не знає чого вона хоче, от тільки місяць в цьому питанні — сильніший за будь-якого бога. Саме тому з давніх-давен саме він вважався відповідальним за всі грані справжнього кохання, недарма ж, за українськими повір’ями, парость проростає саме під місячним сяйвом.
Платонічний нерозривний зв’язок підкріплений таємними знаннями між жіноцтвом та молодиком, метафоричним символом об’єкту пристрасті (наречений чи таємний коханий), триває від створення світу і триватиме до його допоки він існує. Відлуння того знання і зараз присутнє в обрядових елементах, хоч їхній сакральний зміст більшість і загубила в потоках часу: камені під столом на Святвечір, формі вареників, прикрасах-оберегах, містика цифрі дев’ять…
До речі, остання стала сакральною завдяки прадавній календарній місячній системі, в якій світило проходило кожен зі своїх циклів (молодик, перекрия/підповня (повний місяць), старий, переміна (безмісяць)) протягом дев’яти днів. Звідти і друга після дванадцяти (кількість місяців в році) розповсюджена традиційна кількість страв на святковому передріздвяному столі та число полін в пічці для їхнього приготування.
При цьому нічне Боже око, як ще місяць звуть в народі, не дає нечисті розгулятися, коли Сварог та його старший син Ярило сплять. Хоча час від часу одна з відьом, за прадавньою українською легендою, краде місяця, щоб зі своїми поплічницями по бісівському цеху вільно доїти корів та чинити інші капості людству. От тільки завдяки рогам втримати його в мішку відьмі вкрай важко, а голими руками брати – обпечешся. Тому і вважається рогатий місячний символ найкращим оберегом від нечистого, причому українські панянки носили його в намисті та серіжках рогами донизу, а чоловіки — гори (недарма ж існує приказка «місяць – то козацьке сонце»). Вони так і звалися «лунницями», бо «гарно і при місяці, як сонця немає».
В земному об’єктному втіленні повний місяць ототожнювався з білим каменем серед безкрайої водної гладі (метафоричне втілення неба) чи камінчиком покладеним для стійкості Сокіл-Родом до свого гніздечка на маківці Дерева життя, що пов’язує три світи воєдино. В тваринному світі він — віл чи кінь з золотими рогами. В предметному — окраєць хлібу чи шмат золота.
Причому в більш приземлено-життевому сприйнятті молодикові приписують володіння та покровительство одному з суто жіночих ремесел – прядінню («Місяць Час і Долю пряде»), яке через це наділяли магічно-сакральним змістом з суворими заборонами на його виконання лише по певних днях народного календаря.
Нічне Боже око навіть за сонником вважається парубочим перевтіленням; тому як з’явився у дівочому сні, так і наречений вже на порозі разом із новим життям. Варто лише на ранок перед порогом перекрутитися через ліве плече на голій п’яті та грудку землі з-під тої п’яти в серветці покласти під свою подушку. А як настане ніч перед сном промовити: «Місяць, місяць молодий, в небі ріг твій золотий. Знаєш ти старого, середнього й малого, то ж яви мені мого милого.»
Українська народна магія побудоване саме на тих споконвічних дохристиянських віруваннях про нічне небесне світило. Так його силу прокидати нове життя використовується в побуті для збільшення власних статків, варто лише як побачиш новонародженого молодика (як підставити свою долоню руба до його рогів вийде літера «р» (від «родився»), а «старий» розвернутий в інший бік, утворюючи «с»), то мовчки швиденько бігти до хати, схопивши всі свої заощадження, хутчіш повернутися та промовити до нього: «Молодик, молодик, скільки в руці, стільки ще й в десятеро – в гаманці».
Народні застороги стосовно місяця здебільшого були спрямовані на його «не образу»: не тикати пальцем в його бік («бо всохне»), чи захист людини від його магічного світла — звідти затуляння вікон фіранками, щоб мешканці хати не стали сновидами («щоб душу місяць не увів по лунній доріжці»).
Збирати цілющі трави та садовити будь-що (окрім сіву, бо згниє в землі) вважалося гарною справою на молодика – буде ріст і приплід. Замовлений на молодика зуб не болітиме, але відрізаний палець важко приросатиме, як і заквашені овочі на користь не підуть. Народженому на підповня (повний місяць) не доля жити в тривалих подружніх стосунках, натомість цей час гарний для початку косовиці. На «старий» місяць, казали, краще не займатися заготівлями (дерево – шашель поб’є, сіно — згниє), але варто засівати (щоб зерно дозрілим було); народжені в цей час — похмурі буркотуни.
В народі ріжки місяця вважали за головний погодно-сільськогосподарський дороговказ: догори — садовити, що в гору росте (огірки, перець, дерева, капусту), а долу — в землю корінням (моркву, буряки, картоплю, цибулю, часник); як гори -до гарної погоди, а як вниз — на опади. Червоний місяць — на вітер, а блідого – дощ вмиє; яскравий та блискучий — на розпогоду (взимку на мороз), а молодий яскравий на місяць вперед її пророкує.