Освітня колиска всієї української культурно-політичної еліти XVII — XVIII століть, козацької старшини (Військо Запорізьке століттями підтримувало грошима, протекцією та захистом єдиний на той час вищий навчальний заклад країни) та православного духівництва. Могилянка завдяки дотриманню найвищих стандартів та відданості своєму історичному корінню за час свого перманентного існування, зумовленого намаганням чергової московської окупаційної влади знищити її українську генетичну ідентичність, перетворилася на справжню легенду та символ головного зберігача освітньо-культурної спадщини нації.
Цікаво, що в зеніті своєї слави, що припала на першу половину XVIII століття, втім як і зараз, Києво-Могилянська академія мала більш гуманітарний нахил освіти, що було зумовлено перш за все заснуванням її на базі духовного братерства, а також вільним (згідно існуючих споконвічних канонів демократичного укладу існування українського суспільства) прийомом для всіх верств суспільства, для вступу достатньо було всього лише скласти вступні іспити.
Загальний повний курс навчання включав дванадцять років в розрахунку на вісім ординарних класів плюс чотири підготовчих (фарі, інфимі, граматиці, синтаксимі) з вивченням до трьох десятків різних дисциплін в основному гуманітарного толку: мови (українська літературна, церковнослов’янська, грецька, польська, гебрейська, латина, пізніше до них додалися німецька та французька), високе мистецтво, поетика, риторика, діалектика, логіка, етика, живопис, метафізика, філософія, катехізис, музика з нотною граматикою, з яких з плином часу викристалізувалися природотворчі науки (астрономія, біологія, мінералогія, зоологія), а також в 1802-ому вплетена раніше в них медицина стала окремою дісципліною.
І лише в другій половині XVIII в академії з’явився курс вищої математики з викладанням арифметики, геометрії, фізики, механіки, гідростатики, гідравліки, оптики, тригонометрії, гідрографії та математичної хронології.
При цьому студенти могли навчатися в Могилянці безкінечно довго, адже віковий ценз був відсутнім, як і кількість перерв в навчанні, що тривали по кілька років, а іноді і десятиліть. Ці перерви були пов’язані з доволі високою вартістю навчання та створенням побутових умов. Прожиття, підручники, їжа, обмундирування, інше канцелярське начиння… в ті часи коштували ой як не дешево. Том-то студенти із сімей зі скромним достатком були змушені робити ці академічні перерви, щоб заробляти кошти репетиторством чи в інший спосіб для продовження навчання та підвищення своєї кваліфікації.
Система покарань та відрахування за неуспішність теж була відсутня, тому один курс можна було проходити за бажанням по кілька років до повного опанування матеріалу. Курс вважався пройденим після здачи суворого атестаційного екзамену. Тому навіть не отримана повна освіта в умовах того часу давала право викладання в учбових закладах більш низького рангу та приватне вчителювання (залежно від отриманого вихідного балу за курс).
Окрім тісного спілкування професорсько-викладацького складу зі своїми підопічними: індивідуальний підхід, керування, опіка та допомога талановитим старанним в отриманні місць роботи за допомогою рекомендаційної системи заохочення, самі студенти Києво-Могилянської академії не сиділи склавши руки — організація свят для викладацького складу та містян, театральні вистави, вертепи… були звичайною практикою. Вся підготовка цих заходів цілком лягала на плечі молоді: виготовлення вбрання та реквізиту, вивчення пісень та слів, репетиції… що окрім радості спілкування часто давало учасникам непоганий приробіток.
Саме система взаємодії, допомоги та підтримки між професорсько-викладацьким складом та студентами, що існувала в тогочасній Могилянці зробила її одним з найуспішніших вищих навчальних закладів свого часу, вписавши її ім’я разом з постатями знаменитих випускників золотими літерами в історію різноманітних галузей науки, культури, мистецтва, військової справи та політики.