Ох, і не проста ця справа, парувати людських істот. Так не просто єднати, а так, щоб пара жила довго і щасливо в мирі і злагоді, щоб діточок народила собі і Україні на радість, щоб разом пройшла життєвий шлях до самісенького кінця та й не примусом, за покликом душі. Недарма ж в тій чи іншій мірі майже весь пантеон прадавніх українських богів опікувався цією справою, але головними по сердечних справах був Трохим з помічниками Устиною та Купріяном, свято яких традиційно святкувалося в Україні 2 жовтня.
Устина та Куприян згідно прадавніх вірувань першими цього дня приходили на українську землю, кожен до своїх підопічних (перша — до дівчат, другий — до парубків), щоб підготувати та надихнути-налаштувати на правильний лад перед доленосним вечором. Адже разом з останніми променями сонця, коли сам духовний вершитель доль Трохим ступав на землю, мала вирішитися їхня подальша життєва стежка: йти шляхом самотності чи мати поруч надійного супутника життя (або — ні, це як пощастить).
Недарма цього дня дівчата та хлопці ніц не робили, їхньою однією турботою було причепурювання та молитви до своїх небесних покровителів про заступництво та мудрість при остаточному прийнятті рішення про взяття шлюбних обітниць в цьому році чи продовженні парубкування-дівування з досвітанковими посиденьками та чисельними вечорницями. Вважалося, що Устина та Купріян захищають молодь від будь яких злих магічних чар, особливо від навороту, який паморочить голову та змушує прийняти хибне рішення
Устим ж прикриває від стороннього втручання своїми святими долонями-обіймами молодять в вечорі під час їхнього обряду домовин-перемовин, який проводися вже після офіційних заручин і міг вирішити долю-щастя їх самих та їхньої другої половинки на роки вперед. Тому і існує в народі приказка: «На Трохима не проходить Щастя мимо — куди Трохим, туди і Щастя за ним» чи «На Трохима не проходить хлопець мимо».
З сивої давнини в традиційному шлюбному двомісячному періоді (з Семена до Кузьми і Даміана саме шлюби остаточно домовлені 2 жовтня вважалися найщасливішими та нерушимими, бо то — виважена золота середина, до якої самі небеса своїм піклуванням день за днем ведуть парубка та дівчину на зустріч своїй долі і потім дбайливо бережуть крихкий кришталь їхніх відносин до кінця їхнього життя.
І хоча закон неробства та святкування на Устину та Купріяна вважалося обов’язковим для молоді (щоб вдачу та мудрість не злякати), але й старше покоління намагалося цього дня не працювати, бо за повір’ями порушення заборони могло мати погані наслідки як для їхнього подальшого подружнього життя, так і відбитися на їхніх нащадках. Тому це був день офіційного байдикування-відпочинку без якихось обов’язкових ритуалів.