Йому зобов’язаний посмертною славою Мішка Япончик та інші джентльмени удачі Одеси початку ХХ століття. Це він описав реальну картину життя червонопрапорних бійців Першої кінної армії під командуванням Будьоного. Це його творчість подарувало світові Ільфа і Петрова, Паустовського, Катаєва… І саме його ім’ям названо шеститисячник на Памірі.
Одеса. Рішельєвська 17. Тут почався шлях всесвітньо відомого Ісаака Еммануїловича Бабеля. Потім був звивистий і тернистий життєвий шлях зі своїми злетами і падіннями, але творча зірка, що породила жорстку, а часом і жорстоку «Кінармію» і романтично-відчайдушні «Одеські оповідання», якщо зробити знижку на специфіку перших років життя Радянської країни, завжди виступала у всій своїй красі.
Але в той час талант був ніщо, зв’язки і знайомства – все. Під жорнами політичної машини по сфабрикованими справами з неіснуючими фактами в 30 – 40-х роках ХХ століття були розчавлені сотні тисяч. Ось і з заходом кар’єри покровителя Ісаака Еммануїлович – головного чекіста молодої радянської країни Генріха Григоровича Ягоди, полетіла під укіс і доля письменника. 16 травня 1939 арешт, за ними тортури, допити… і трагічна розв’язка. Розстріл?
Ось тільки офіційних версій загибелі Бабеля дві.
Згідно офіційного акту НКВС від 27 січня 1940 року на території Бутирської в’язниці був приведений у виконання смертний вирок Верховного суду СРСР для сімнадцяти засуджених. Серед списку імен фігурує й ім’я одеського новеліста.
Однак повідомлення від Військової колегії того ж Верховного суду, адресоване цивільній вдові письменника Антоніні Миколаївні Пирожковій, повідомляє про його смерть роком пізніше 17 березня 1941 від серцевого нападу під час відбування терміну покарання в таборі біля міста Канськ Красноярського краю.
На користь другої версії служать непрямі свідчення сина начальника Канській колонії письменника К. (як його згадувала вдова Бабеля), але проблема полягає в тому, що розказана історія утримання всесвітньо відомого новеліста з його слів для різних слухачів звучала по-різному: то письменник помер, загорнувшись у зелений плащ на лаві біля самотньо дерева серед табірного двору; то він закінчив свій життєвий шлях на чорному клейончастому дивані в будинку начальника табору…
Тільки ось не дає спокою секретна інструкція НКВС, згідно якої дати смертей розстріляних у 1937 – 1940 роках в офіційних повідомленнях переносилися на більш пізній термін, щоб цифра не була настільки жахливою, а бажано на воєнний час – війна спише все з рахунків.
Так до кінця своїх днів і не дізналася Антоніна Миколаївна де покоїться прах її чоловіка. А останню данину пам’яті вона віддала Ісааку Бабелю біля макета його пам’ятника в Одесі, витримавши перельот через океан у віці сто одного року.