День, коли богиня Макоша вже з піднятими гори руками (що знаменувало закінчення важкого плодородного сезону, коли її персти буле звернуті до вемлі) перший раз після всіх піврічних турбот кидала свій погляд на підвладне їй українське царство, хоч і був той перший після клопіткого літа погляд швидкий та мінливий, кинутий так, мимохідь. Адже, щоб відпочити, причепуритися та показати себе у свій красі цій прискіпливій поважній пані знадобиться ще два тижні (її зірковий час — 28 жовтня).
Тому і був день Преподобниці в українському народному календарі не зовсім святковим, скоріше жінки та дівчата навпаки намагалися показати своїй небесній покровительці свою працьовитість та старанність. І хоча всі жіночі справи цього дня були в пошані (недарма ж Макоша вважалася покровителькою будь-якого жіночого виду діяльності, і «З Богом, Параню!» досі є духовним напуття перед важкою роботою), але миття та тертя та тріпання льону — то було «святе» (матеріальними символами присутності богині на землі були прядка та веретено). Вважалося тканині з нього зносу не буде, і сама вона буде м’якенька, тоненька та біленька.
Хоча в деяких місцинах був інший порядок — на Параскеви-Болотяниці (бо за повір’ями в її свято погода на українських теренах ніколи не буває сухою, тому ще її звуть по-простому «Грязнухою») працювати взагалі то можна було але лише в пів-сили, а родини у котрих була Параска мали святкувати з повною забороною на будь-які види робіт (окрім приготування щедрого столу для сім’ї та годування худоби) та шанувати своє зимне ототожнення великої праукраїнської богині, що міряла кожному вік на землі і була носієм духу пращурів.
Чоловіки ж на честь осіннього пришестя Преподобниці намагалися своє та чуже жіноцтво не ображати, та й взагалі ліпше — обходити десятою дорогою, щоб не прогнівати небесну покровительку достатку та удатної долі, навіть ім’я якої складалося з двох складових: МА (мати) — КОШ (кошиків), що буквально означало матінку кошиків (повних), тому неодмінним атрибутом її вбрання був ріг достатку.
Вівчари також вважали богиню за свою першу помічницю,бо як носій первинного продукту для подальшого її улюбленого ремісництва (прядива), вівці знаходилися під її пильним оком — гарно доглядає за отарою, той й худоба жива-здорова, як і їхні доглядачі, а розгнівай небесну царицю, і почнуться великі проблеми, впритул до вселенського мору. Тому осінні стріни своєї покровительки вони проводили десь подалі від гомінкого суспільства, наодинці зі своїм стадом в молитвах та каятті за гріхи, щоб наступного року їм також таланило і заробіток був не гіршим ніж цьогоріч.