Найшанованіша в українській культурі рослина, зведена на вершину національного Олімпу царства Флори. Адже традиційно з прадавніх часів в країні не було жодної сфери життя, де б не використовувалася маленька тендітна квіточка. Льон тому і був в великій пошані, бо помічникам українцям був у будь-який справі: і на урочисту біленьку сорочку, і на мотузки, і на доріжки, і в їжу, і на лікування різних хвороб він згодиться. Всі етапи поводження зі священною рослиною, що символізувала нитку життя за її схожість з волоссям, ще пращурами пращурів були строго запротокольовані та несли свій глибинний зміст.
Як головного носія продовження роду ця маленька бузково-блакитна квіточка — символ дівочої краси. Саме тому вона так активно була задіяна у весільній обрядововій атрибутиці: зашиття в сукню після заручин в якості оберегу, використання льону при розчісування волосся молодої, спалювання сплетеної з нього та прикрашеної стрічками «дівової коси» на другий день весілля для духовного єднання молодят через підтвердження переходу молодої з дівочого статусу в жіночій.
Так сівба льону мала починатися виключно на Олени-Ллянниці, і проводилася «з фартуха»: господар вдягав спеціальний жіночий фартух з величезною кишенею вщент заповненою насінням і щедрою рукою засівав свіже зорану та заскороджену ниву, а за ним йшла господиня вбрана у все червоне та пританцьовувала по свіжопосіяному («щоб льон красен був»). В деяких місцинах практикували також качання по свіже засіяному («щоб льон стелився»). Обидва прадавніх українських обряди з суто практичної точки зору були покликані трохи заглибити в землю зерно, щоб воно могло закріпитися (головне правило сівби — заглиблення на його розмір, максимум — два).
В давнину для посівів використовували вирубані та випалені взимку ділянки прямо в вистояному попелі, щоб льон рясно родив. Іноді з тією ж метою сівбу проводили абсолютно нагими, «щоб льон зглянувся над бідосями-людьми, які навіть одягу не мають». З прикмет на сівбу: на Лляницю не бий в землю кілок кілок, бо не буде з сівби прок; не сіяти на новаку, бо достигне не одночасно (частина врожаю буде втрачена);
Достиглий льон зрізали і ставили в стіжки (кожен «стіжок» — п’ятнадцять жменьок), які мали вистояти чотири доби, щоб легко можна було розділити обмолотом зерняти (для олії) та бадилля (на куделю з якої потім виготовлялися тканина, нитки, мотузки…). Лляну солому «стелили» (сушили під сонцем протягом трьох тижнів та на печі ще пару-трійку днів), щоб після обробки горницями обтіпати, розімкнути «на мички», вичесати щіткою з цвяхів, нав’язати куделів, знов вичесати потасем і нарешті спрясти в нитки, які або завивали в мотузки, або ткали на верстаті (тканину потім мочили, сушили та загортали в сувої для зберігання, вважалося — чим останніх більше в скрині, тим працьовитіше господиня). Іноді додатково використовувалися для вимочування сировини використовували борошно та картоплю.
Окрім як використання в побуті та кухні, традиційно в Україні льон виконував чимало магічних функцій в якості надпотужного дарунку-зв’язківця прадавніх богів: бороди Коляди в різдвяному вертепі для єднання з потойбіччям, снопи та виткані з льону нового врожаю рушники виставлені-вивішані вздовж річок на пожертву Мокоші, кидання в колодязь для викликання дощу (щоб краплі були мілкі та рясні), кидання в Купальське багаття зерен для приманювання відьми до нього та віночків на грядки (щоб рясно родив), ритуальне биття на Власа жінками після шинка своїх чоловіків днищем (дошка для прядіння льону) задля захисту від чужої ворожби, винесення ниток на мороз 12 лютого, щоб наступного мати їх багато для ткацтва-в’язання, Андрієва сівання льону на судженого,
Адже навіть за переказами один з варіантів магічної спроможності літати залежить цілком від цієї тендітної дивовижної рослини — адже щоб отримати надздібності левітації в якості транспорту використовується тріпачка для обробки льону, а перед самим польотом магічні красуні буцімто з голови до п’ят намащуються лляною олією (що зменшує сулу земного тяжіння та опору повітря майже до нуля).
Цілючо-захисні ж властивості льону в Україні за народними віруваннями були на стільки всемогутніми, що супроводжувати людину від народження, коли лляною ниткою перевитою з волоссям матері перев’язували немовляткові пуповину, до самого кінця (подушку в труну клали вдягнену в лляну наволочку). За допомогою лляної та навклолляної атрибутики ж полегшували породіллі муки розтиранням лляною олією чи прикладанням компресів з його відвару, лікували «нічниці» (нічний плач) покладенням гребеня для вичісування волокна під подушку немовляти, переляк — спалюванням лляної паклі над головою дитини, і навіть вивихи загоювались швидше, якщо до них прикласти виварені з сіллю клоччя льону.