Вона, слов’янська праматінка сонця і води – «віща пряля», що тисячоліттями старанно пряде нитку життя кожної живої істоти на цій землі і опікується душами тих, хто покинув цей тлінний світ. Мокоша, дружина всесильного Громовика, кожної п’ятниці сходить з небес на землю, щоб в одній з п’ятдесяти двох личин пильнувати дотримання жінками своїх заповітів та вищого призначення. Дванадцять з тих П’ятниць – особливі, а дві з тої дюжини — святі, а головна з поміж них – День народження богині, 28 жовтня або Мокошина п’ятниця.
Мокоша — то юна сміхотлива красуня, що з легкої руки «накидає прялі 100 веретен прясти» , іноді — статна худорлява жінка-помічниця з розпущеними косами до п’ят, яка крутить веретено, коки втомлена пряля спить («З Богом, Параню!»), а то обертається на кістляву стару зі покрученими пальцями, як треба за чиїмсь життям на землю (тому часом в українському фольклорі ототожнюють з маскою самої смерті). На своє ж головне свято небесна богиня відвідує землю у вигляді страшно посвердленої веретенами пряль, порізаної ножицями та поколотої голками швачок, що не дотримувались її заборони на роботу по п’ятницях протягом року.
Святу П’ятницю, як покровительку продовження роду і плодючістю жінки просили порятунок в пологах, звертаючись «Моя й матинко, моя П’ятинко!», от тільки за українськими переказами на це справедлива Макоша відповідала: «Помажу, позмиваю, причешуся, вберуся, причепурюся.., скільки ти по п’ятницях чесалася-вмивалася, от тоді і прийду тобі на допомогу» — як молодиця дотримувалась заповітів — перейми проходили легко, а дитя народжувалося живе-здорове.
Окрім вище згаданих заборон на прикрашання себе та прядіння по п’ятницях, особливо дванадесятницьких історично діяла заборона на будь-яку жіночу роботу: біля пічки від випічки хлібу та приготування закваски (бо розум «зкваситься») до будь-якого її фізичного торкання (мазання, трусіння сажі, вибирання золи), з тканиною та нитками в тому числі його зоління та прання, тріпання та мочіння конопель. Під забороною також були будь-які розваги та нескромна їжа («хто в п’ятницю засміється, той в неділю буде плакати»). В дванадцять ж особливих п’ятниць жіноча стать взагалі мала б тримати суворий піст, за що отримувати особливу винагороду, на покарання за порушення завітів небесна владичиця могла так поплутити пряжу, що й за тиждень не розплутаєш, а ще «та, що у п’ятницю робитиме, буде тяжко житиме».
Дарування жіночих чар та привабливості, як запорука продовження роду, теж були в Макошеній скарбниці. Том-то в давнину приносили такі щедрі дари зі снопів льону на її жертовники та вишитих рушників розвішували на деревах, щоб забезпечити прихильність небесної покровительки до свого роду, його родючість і магічний захист. В більш пізні вівтарі замінили водойми — вважалося, що в момент жертвоприношення вода наділялася особливою благодаттю, наповнювалася цілющою силою. Ножиці для пострижин худоби зберігали із вкладеною даниною-пожертвою богині у вигляді хутряного пасма, що вважалося запорукою щедрості майбутніх вовняних зборів.
Образ древньої богині Мокоші, покровительки жіночої долі та роду, продовжив своє життя у постатях християнських святих — Мокрини та Параскеви П’ятниці. Після хрещення Русі значення п’ятниці, як дня Страждань і Смерті Христових, набуло ще глибшого сакрального змісту і злилося з образом Параскеви (святої обезголовленої при Диоклетиане), хоча сам контекст наповнення образу богині лишився не змінним. Спадкуючи традиціям та віруванням пращурів, каплиці й церкви, вшановували давню Мокошу в новому, християнському образі, часто зводили на березі річок чи ставів та на перехрестях шляхів, як місцях єднання двох світів.
В ніч на Мокошину (Параскеви) п’ятницю господині лишали на покутті чи столі хліб-сіль до сити з медом. Їжа подавалася в макітрі накритій мискою з обов’язковою ложкою поруч для богині. В якості напою перевага надавалася традиційному узвару. Сам обряд називався «Годування П’ятниці» і практикується дотепер.
На ранок 28 жовтня україночки збиралися до церкві на освячена полотна, яке після того набувало за повір’ям цілющих властивостей, а виготовлені з нього речі слугували оберегами для своїх господарів. Плоскінний шмат тканини лишали недоторканим для обгортання хворих, вигнання немічі, зняття навроту. Ввечері того дня дівчата ворожили, сподіваючись розкрити свою долю. Сама ж Мокошина п’ятниця виступала сигналом для початку сезону головної зимової жіночої роботи — виготовлення полотна, яка починалася з м’яння льону. За це богиня отримала народне прізвисько «Льонарниця».