Історія
Це зараз ми ставимося до цілющої вологи, яка без будь-яких зусиль надходить у кожен дім, без побожного трепету, а тоді (на початку ХХ століття) це вважалося за диво. Адже вода в будинках маріупольців з’являлася лише завдяки водовозам, які займалися доставкою води до будинків жителів за помірну плату, не кажучи вже про всі труднощі отримання таким способом життєво необхідної складової обивательського існування.
Ось чому реалізація проекту спорудження міського водоканалу стала однією однією з пріоритетних напрямів, але разом з тим і найбільшим «головним болем» міської влади Маріуполя – хоча в планах спорудження водопроводу було вже не один рік, детальний план Віктора Олександрович Нільсена (1871 – 1941) був затверджений зі схвалення самого прем’єр-міністра Російської імперії Петра Аркадійовича Столипіна (1862 – 1911) лише в 1908 році.
Споруджувана протягом двох років міська водопровідна мережа в підсумковому варіанті, запущеному 3 липня 1910 року, являла собою розгалужений водопровід протяжністю двадцять один з половиною кілометр з водозабірними колонками, біля яких в будках доглядачі збирали плату за відпущений обсяг живлющої вологи, куди вода подавалася за допомогою водонапірної башти. Згідно реалізованого проекту частина лінії була безпосередньо заведена в будинки привілейованої еліти Маріуполя.
У такому вигляді міський водоканал з обслуговування більшої частини жителів (дві третини від загальної кількості) проіснував аж до 1932 року, коли в місті гирла Кальміусу було розпочато будівництво нової централізованої системи міського водопостачання. Залишившись без роботи Маріупольська водонапірна башта приміряла на себе роль пожежної каланчі, адже вона ще продовжувала залишатися однією з найвищих точок міської архітектури.
І хоча воєнні дії Другої світової (1939 – 1945) не завдали значної шкоди зовнішності вежі-каланчі, але після того як останній пожежник покинув її стіни (переїзд в інше приміщення), вона ще довго перебувала в запустінні.
Період забуття завершився в 1983 році, коли маріупольська колишня водонапірна башта була внесена до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення і віддана данина, належна цьому статусу, – через шість років після розробки плану реконструкції, були розпочаті відновлювальні роботи, що включали крім відновлення будівлі, нанесення захисного шару на його архітектурні деталі.
Які примхи долі привели в стіни водонапірної башти Маріуполя представників фінансової еліти залишається загадкою, проте з 1996 року у стінах колись головної складової водної артерії міста діяв «Приватбанк», поки в 2016-ому місто не згадало про свою найвидовищну пам’ятку, почавши капітальну реконструкцію з метою перетворення на серце культурно-історичного осередку «Вежа». Зараз пам’ятка архітектури – найвідвідуваніший місцевий туристичний об’єкт, з верхнього оглядового майданчика якого відкривається дивовижна панорами міста Марії.
Архітектура
Прекрасна у своєму поєднанні стилів (готика, ренесанс, бароко) восьмигранна в периметрі чотириярусна маріупольська водонапірна башта вінчає одну з найвищих точок міського центру. Кожна з граней її тридцяти трьох метрового червоно-білого цегляного обсягу завершується скатом даху біля підніжжя кругового заскленого оглядового майданчика під восьміскатним ж дахом.
Меж’ярусний горизонтальний поділ граней вежі виконано різними видами белокірпічної карнизної кладки по периметру. Вертикальний поділ граней виконано лише на рівні другого-третього поверхів за допомогою виступаючого обсягу зі стрілчастим завершенням.
Із зовнішнього декору водонапірної башти Маріуполя варто так само підкреслити напівкругле оформлення прорізів здвоєних вікон четвертого ярусу, нависаючі над стінами елементи переходу карниза над верхнім ярусом в площину скатів даху і рельєф парапету оглядового майданчика на її вершині.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Нільсена, 34.
Посилання
- Історичні факти. Ціна комфорту
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М 14 (Одеса – Мелітополь – Маріуполь – Новоазовськ) або будь-якою дорогою до Донецька, а потім по трасі Р 19 на південь у напрямку до центру Маріуполя (орієнтир – площа Театральна), від якої вулицею Соборною до водонапірної башти (вул. Нільсена вулиця пішохідна у цій частині).
Громадським транспортом до Маріуполя, а потім до центру міста (орієнтир Театральна площа), від якої по вул. Соборній або Миру один квартал до пішохідної частину вулиці Савчука, що упирається в будівлю водонапірної башти.